АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ ТА НАПРЯМІВ ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА



РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗПОДІЛУ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

  1. Сутність прибутку підприємства та його економічне значення

В умовах переходу до ринкової економіки головну роль в системі економічних показників відіграєприбуток —кінцевий фінансовий результат, що характеризує виробничо-господарську діяльність всього підприємства та становить основу економічного розвитку підприємства, оскільки в прибутку акумулюються резерви всіх сторін діяльності підприємства:

Чим вищий є прибуток, тим більші можливості має підприємство для свого розвитку та самофінансування, для здійснення розширеного відтворення та виконання зобов’язань перед різними кредиторами. Таким чином, прибуток можна вважати найважливішою складовою, яка використовується для оцінки виробничої та фінансової діяльності підприємства.

Зростання прибутку значною мірою визначає темпи економічного розвитку країни, окремих регіонів, збільшення суспільного багатства і підвищення життєвого рівня населення. Чинниками, що впливають на фінансові результати у різних галузях економіки, можуть бути: діючий порядок формування та використання прибутку підприємств, зміни обсягів виробництва в галузі, ефективність фінансового менеджменту підприємств, тощо [10, с. 213].

Прибутоквважається найбільш простоюй одночасно найбільш складною категорією ринкової економіки. Її простотаполягає в тому, що вона є стержнем і головною рушійною силою економіки ринкового типу, основним спонукальним мотивом діяльності підприємців в цій економіці тапевним гарантом прогресу економічної системи, а відсутність прибутку є яскравимдоказом регресу та соціальної напруженості як на підприємстві так і в країні загалом.

Прибуток характеризує ефективність господарювання за всіма напрямками його діяльності: виробничої, збутової, постачальницької, інвестиційної, фінансової. Прибуток становить основу економічного розвитку підприємства і зміцнює його фінансовий стан та фінансові відносини з партнерами. Крім цього, прибуток є основним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства, найвагомішим джерелом централізованих ресурсів держави: у доходи бюджету здійснюються відрахування від одержаного доходу підприємства, значною частиною якого є прибуток. Прибуток, як економічний показник, дозволяє поєднувати економічні інтереси держави, підприємства, як господарюючого суб'єкта, робітників та власників підприємства.

Об'єктом економічних інтересів держави є частина прибутку, яка виплачується у виді податків та обов'язкових платежів, Економічний інтерес прибутків з точки зору підприємства — це прибуток, що залишається в його розпорядженні і використовується для вирішення виробничих та соціальних завдань розвитку.

Економічний інтерес робітників підприємства пов'язаний з розміром прибутку, який буде спрямовано на матеріальне заохочення, соціальні виплати, соціальний розвиток.

Власника підприємства цікавить розмір прибутку, який направляється на виплату дивідендів та на виробничий розвиток підприємства.

Прибуток є якісним показником, тому що в його розмірі відображена зміна обсягу товарообігу, доход підприємства, рівень використання ресурсів, величина витрат обертання. Таким чином, прибуток синтезує в собі всі сторони діяльності підприємства [48].

Вирішення цихзавданьпов'язане з пропорціями в розподіліта

використанні прибутку.Це означає, що доходи підприємства повинні задовольняти не тільки фінансові потреби, а й потреби держави на фінансування суспільних фондів споживання, розвиток науки, освіти, охорони здоров'я. Таким чином, у збільшення прибутку зацікавлені як підприємство, так і держава.

Як активний та універсальний важіль державного впливу, регулювання економічних процесів та суспільно-економічних інтересівприбуток дуже чутливий до великої кількості внутрішніх і зовнішніх факторів впливу, а також до бюджетної, податкової, цінової, інвестиційної та кредитної політики органів законодавчої та виконавчої влади.

Насамеперед на формування прибутку впливає:

Отже,поняття прибутку можна сформульоватинаступним чином: «Прибуток це виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладенийкапітал, щоявляєтьсявинагородою за ризикздійснення підприємницької діяльності, представляє собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами впроцесі здійснення діяльності» [1, с.41].

Прибуток, як головний фінансовий результат діяльності підприємства, формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та незвичайної діяльності і є системою прибутків і доходів. Він включає :

підприємства, я також інші види діяльності, що не є інвестиційними або фінансовими);

Прибуток утворюється в результаті реалізації продукції. Її величина визначається різницею між доходом, отриманим від реалізації продукції, і витратами на їївиробництво і реалізацію. Загальнамаса отримуваного прибутку залежить, з одного боку, від обсягу продажів і рівня цін, які встановлюються на продукцію, а з іншого— від того, наскільки рівень витрат виробництвавідповідає суспільно необхідним витратам [15, с. 32].

Прибуток від реалізації= виторг від реалізації продукції без непрямих податківвитрати на виробництво і реалізацію продукції.

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб’єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Важливим для оцінки ефекту від основної діяльності підприємства є показник прибутку від реалізації. Цей прибуток входить до складу виручки від реалізації, але фіксується по періодам (місяцям, кварталам, рокам). Реально формування прибутку здійснюється в процесі надходження грошових коштів на поточний рахунок підприємства. Прибуток від реалізації залежить від виручки від реалізації і собівартості. Собівартість — виражені в грошовій формі поточні витрати на виробництво і реалізацію продукції. Склад витрат, що відноситься на собівартість регламентується державою.

Всі ці фактори, що впливають навеличину маси прибутку,єфункцією

багатьох умов. Так, по-перше, обсяг продажу залежить від ефективності здійснення комерційноїроботи: відуміння створювати вигідні умови для реалізації своєї продукції, тобто організувати рекламу, збут, сформувати цінову і товарну політику і т.д., по-друге, рівень витрат виробництва залежить від раціональності організації виробництва і праці, обраної технології, технічної оснащеності підприємства [29, с.140-143].

Разом з тим прибуток на підприємстві залежить не тільки від реалізації продукції, але і від інших видів діяльності, які її або збільшують, або зменшують. Тому в теорії і на практиці виділяють так званий «балансовий прибуток». Йогоназва говорить сама за себе. Він складається з прибутку від реалізації продукції (виторг від реалізації продукції без непрямих податків мінусвитрати на виробництво і реалізацію продукції) плюс позареалізаційні доходи (доходи по цінних паперах, від пайової участі в діяльності інших підприємств, від здачі майна в оренду і т . п.) мінуспозареалізаційні витрати (витрати на виробництво, на зміст законсервованих виробничих потужностей,збитки від списання боргів і т.д.).

Балансовийприбуток= прибуток від реалізації+позареалізаційні доходи - позареалізаційні витрати.

Балансовий прибуток — це сума фінансових результатів від усіх видів діяльностіпідприємстваза звітний період, що складається з фінансового результату відреалізації продукції(робіт, послуг), включаючи продукціюпідсобних,допоміжнихтаобслуговуючих виробництв і господарств,основних фондів,нематеріальних активів,цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів таматеріальних цінностей, а такожприбутоквідорендних (лізингових)операцій,роялтіта інших позареалізаційних операцій. Балансовий прибуток — це загальна сума прибутку від усіх видів діяльності Більшу частину прибутку підприємство отримує від основної виробничої діяльності. Балансовий прибуток характеризує фінансовий результат усіх видів господарської діяльності підприємства.

Балансовий прибуток визначається балансуванням загальної суми всіх прибутків і всіх збитків. У балансовий прибуток включають:

Аналіз балансового прибутку можна представити у вигляді моделі фактичного аналізу цього показника (рис.1.1.).

Рис. 1.1. Структурно-логічна модель системи балансового прибутку

Аналіз балансового прибутку проводиться шляхом зіставлення фактично

одержаного балансового прибутку за звітний період із даними за минулий рік (розраховується темп зростання прибутку) з даними плану (прогнозу) прибутку за звітний період. При цьому детально аналізуються складові частини балансового прибутку, вивчаються напрямки їх розвитку за звітний період, аналізується структура прибутку за звітний період.

З метою досконалого вивчення балансового прибутку на підприємстві може застосовуватися така модель економічного аналізу, що базується на даних фінансової звітності.

Крім того, виділяєтьсяваловий прибуток, який являє собою балансовий прибуток за мінусом фінансового результату від операцій з основними фондами (засобами), нематеріальними активами та іншим майном. У всіхкраїнах з ринковоюекономікою прибуток обкладаєтьсяподатком. Тому на практиці прийнято виділятиоподатковуваний прибуток, який представляє собою валовий прибуток за вирахуванням доходів за видами діяльності, звільненої від оподаткування.

Валовий прибуток— загальна сумаприбуткуотримана підприємством від підприємницької діяльності. Визначається як різниця між чистим доходом ісобівартістюцієї продукції. Оскільки продукція, використана у внутрішньогосподарському обороті, оцінюється за собівартістю, то прибуток від неї не одержують. Тому величина прибутку, визначена на основі товарної продукції, збігається з величиною прибутку, визначеною на основі валової продукції, оціненої за фактичними цінами її реалізації. З суми валового прибутку підприємство сплачуєподатки, відсотки закредити,ренту,штрафитощо. З вирахуванням цих витрат у розпорядженні підприємства залишається чистий прибуток, який використовують для розширення виробництва (фонд нагромадження), утворення фондів матеріального стимулювання, страхових і резервних фондів та ін.

Валовий прибуток (збиток) є тією сумою чистого доходу підприємства, що залишається після вирахування витрат, що входять до собівартості продукції. Якщо чистий дохід від реалізації продукції зменшити на величину її собівартості, тоді одержимо валовий прибуток підприємства. А в разі, коли собівартість перевищує суму чистого доходу, то підприємство має не валовий прибуток, а валовий збиток. Порядок розрахунку валового прибутку подано на рис.1.2.

Рис.1.2. Порядок розрахунку валового прибутку

Отже, валовий дохід — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Скоригований валовий дохідваловий дохід, скоригований (зменшений) на суму певних податків та зборів, а також надходжень, які не є доходом від здійснення господарської діяльності чи були оподатковані за місцем виплати.

Для податкових органів і підприємства великий інтерес представляє оподатковуваний прибуток, оскільки від цього залежить сума податку на прибуток, а відповідно і сума чистого доходу.

Оподаткований прибуток це різниця між прибутком звітний період і сумою прибутку, оподаткованого з доходу (по цінних паперів і зажадав від дольової участі в спільні підприємства), і навіть суми пільг щодо податком з прибутку відповідно до податковим законодавством, яке періодично змінюється.

Об'єктом оподаткування є оподатковуваний прибуток, який за економічним змістом є оподатковуваним доходом. Він визначається в такій послідовності:

Методика визначення податку на прибуток підприємств проілюстрована структурно-логічною схемою на рис.1.3.

Рис. 1.3. Структурно-логічна схема визначення податку на прибуток

Отже,оподатковуваний прибуток це податок на прибутокпідприємств,платник податкунаприбутокпідприємств,оподаткування

податком на прибуток підприємств, прибуток, який підлягає оподаткуванню.

Урезультаті на підприємстві, як це прийнято називатив теорії іна

практиці, залишається так званийчистий прибуток. За своєю величиноювін представляє оподатковуваний прибуток за мінусом податку на прибуток.

На підприємстві розподілу підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов'язкових платежів.Розподіл чистого прибутку— один із напрямів внутрішньо-фірмового планування, значення якого в ринкових умовах зростає. Порядок розподілу і використання чистого прибутку на підприємствіфіксується в статуті підприємства.

З чистого прибутку підприємство виплачує дивіденди і різні соціальніподатки і утворює фонди. У результаті залишається нерозподілений прибуток. Сума нерозподіленого прибутку поточного року розраховується як сума нерозподіленого прибутку за попередній рік і сума чистого прибутку за поточний рік. Від цієї суми вираховуються суми нарахованих дивідендів за поточний рік і суми внесків на поповнення резервного капіталу (якщо такі здійснюються). Непокриті збитки утворюються в результаті діяльності підприємства, коли витрати перевищують його доходи. У більшості випадків така несприятлива ситуація ймовірна в перші й останні роки існування підприємства.

Нерозподілений прибуток включається до власного капіталу підприємства, тим самим збільшуючи його. Непокриті збитки зменшують власний капітал.  Нерозподілений прибуток — це частина отриманого у звітному періоді прибутку, що утворився після нарахування й сплати до бюджету податку на прибуток. Він призначена длякапіталізації, тобто для реінвестування у виробництво. За своїм економічним змістом він є однією з форм резерву власних ресурсів підприємства, що забезпечують його виробничийрозвиток. Нерозподілений прибуток, у широкому розумінні як прибуток, що використовується в діяльності підприємства свідчить про його фінансову стійкість, про наявність джерела для подальшого розвитку.

Багатограннийхарактерприбуткуозначає,що його дослідженнямає

нести системний підхід.Такий підхід передбачає аналіз сукупності чинників

утворення, взаємовпливу, розподілу і використання [37, с.169-170].

  1. Джерела формування величини прибутку та його види

Прибуток — це грошове вираження основної частини грошових нагромаджень, створюваних підприємствами будь-якої форми власності.

Прибуток підприємства характеризує результати його фінансово-господарської діяльності [53]. Прибуток є основним джерелом поповнення власних фінансових ресурсів підприємства, формування грошових фондів, необхідних для фінансування поточної діяльності і розвитку підприємства. Фахівці фінансових служб повинні вміти визначати, планувати, аналізувати і розподіляти прибуток підприємства для того щоб забезпечити зростання рентабельності та конкурентоспроможності підприємства на ринку.

На рівні підприємства прибуток є частиною його чистого доходу, що залишається після вирахування з суми доходів підприємства суми пов'язаних з ними витрат.

Сума прибутку підприємства залежить від таких основних факторів:

Окрім того, формування прибутку підприємств залежить від нормативно-правового регулювання порядку визначення собівартості продукції, оподаткування діяльності підприємства та інших чинників. Згідно чинного законодавства розрізняють обліковий і податковий прибутки (збитки) підприємства.

Основні види прибутку можна поділити на такі види: бухгалтерський тобто обліковий та нормальний, прибуток від позареалізаційних операцій та інноваційний, прибуток від іншої реалізації та економічний (чистий) (рис.1.4.).

Рис.1.4. Основні види прибутку

Податковий прибуток (об'єкт оподаткування) — це сума прибутку підприємства, визначена за податковим законодавством (згідно Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"), який є об'єктом оподаткування за звітний період [54].Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку” оподаткований прибуток обчислюється по формулі:

По = Дв – (Вв +АВ)(1.1)

де Дв – валовий дохід;

Вв – валові витрати;

Ав – сума амортизаційних відрахуваньОбліковий прибуток - це сума прибутку до оподаткування, визначена в бухгалтерському (фінансовому) обліку, яку записують у звіті про фінансові результати підприємства за звітний період. Сума облікового прибутку відрізняється від суми податкового прибутку підприємства через відмінності у методиках їх обчислення.

Можна виділити такі види облікового прибутку підприємства

- валовий прибуток від реалізації продукції, робіт, послуг;

- прибуток від операційної діяльності;

- прибуток від звичайної діяльності до оподаткування;

- прибуток від надзвичайних подій [15, с. 473-474];

В процесі розподілу облікового прибутку розраховують прибуток від звичайної діяльності, чистий прибуток та нерозподілений прибуток підприємства.

Прибуток підприємств формується за рахунок таких джерел:

1) продаж (реалізація) продукції

2) продаж іншого майна

3) позареалізаційні операції.

1) Прибуток від продажу продукції є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою та її повною собівартістю (без урахування ПДВ і акцизного збору).

Пр=ВД – Sвир – ПДВ – Азб(1.2)

де ВД – виручка;

Sвир – витрати виробництва на виготовлення і заробітну плату працівника;

ПДВ – податок на додану вартість;

Азб – акцизний збір.

У разі калькування за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і прибуток обчислюється:

Пр = ВР – Sрнв – Sн(1.3)

де ВР – виручка;

Sрнв – собівартість реалізованої продукції на неповними витратами;

Sн – витрати, що не включені в собівартість, а віднесено на певний період.

Це так званийпрямий метод обчислення прибутку. Існує ще аналітичний метод обчислення, за яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його фактичної (базової) величини. З урахування впливу певних чинників у плановому періоді. Чинниками може служити зміна обсягів виробництва та продажу, собівартість продукції і цін.

2) прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж, транспортування, оплата агентських служб.

Пін = Цпр – Ц прид(1.4)

де Цпр – ціна продажу;

Цприд – ціна придбання.

3) прибуток від позареалізаційних операцій – це прибуток від пайової участі у спільних підприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, надходження від економічних санкцій і обчислюється як різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами на їх виконання.

Ппр = Д – Sп.р.(1.5)

де Д – дохід;

Sп.р. – витрати на виконання.

Отже,загальний прибуток підприємства

Пб = Пр + Ппр + Пін(1.6)

де Пр - прибуток від реалізації продукції;

Ппр – прибуток від позареалізаційних операцій;

Пін – прибуток від іншої реалізації.

Обчислення величини загального прибутку має важливезначеннядля

аналізу тагосподарськоїдіяльності,тому що прибуток єоб’єкт

оподаткування [5, с. 209-212].

Прибуток — це грошове вираження між вартістю реалізованої продукції і витратами на її виробництвоВ умовах ринкової економіки він є узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств, метою їхньої діяльності.

Прибуток як один з показників досягнення цілей  роботи підприємства:

  1. є основним елементом формування грошових ресурсів підприємства,
  2. джерелом самофінансування, стимулювання соціально-економічного розвитку виробництва і матеріального заохочення персоналу;
  3. забезпечує виконання податкових зобов’язань державі [32, с. 199].

Відповідно до Закону про оподаткування прибутку підприємствваловий прибуток за всіма видами діяльності визначається на основі чистих грошових потоків, як різниця доходів мінус видатки мінус амортизаційні відрахування:

,                 (1.7)

деПвалприбуток до оподаткування (валовий прибуток);

Вчистлчисті доходи, тобто надходження коштів без ПДВ і АЗ;

Р– видатки, відтік грошей (повна собівартість за винятком амортизаційних відрахувань;

Амамортизаційні відрахування, які не є грошовим потоком, але входять до собівартості продукції [54].

Визначення прибутку здійснюється  на основі скорегованого валового доходу. До складу скорегованого валового доходу не включаються:

Істотне значення для визначення суми оподаткованого доходу має визначення валових видатків підприємства. Валові видатки збільшуються в тім податковому періоді, у якому відбулася перше з подій:

а) списання коштів з банківського рахунку на оплату придбаних товарів або нааних послуг (попередня оплата);

б) оприбуткування товарів або фактичне одержання результатів виконаних робіт (послуг).

До складу валових видатків включають видатки на капітальний і поточний ремонт, суму податків, які відносяться на собівартість продукції (сума зборів на обов'язкове державне пенсійне й соціальне страхування, податок на землю, митні збори й мита, місцеві податки й збори).

Відповідно до Закону, дозволено включати до складу валових видатків добровільні страхові платежі на користь найманих робітників, але не більше 15% від їхньої заробітної плати.

До складу валових видатків дозволено включати видатки на гарантійний ремонт, на рекламні заходи, на утримання фондів природоохоронного призначення.

Не дозволяється включати до складу валових видатків суму збитків, пов'язаних із продажем або обміном товарів за цінами, нижче звичайних. Звичайної вважається ціна товару, що визначається сторонами договору й відповідає рівню справедливих ринкових цін [6, с. 78-79].

Для розрахунку чистого доходу з валового доходу від реалізації продукції требавідняти податок на додану вартість і акцизний збір:

– Зінші,           (1.8)

де1/6 –це ставка ПДВ, що визначена по відношенню до валового доходу з ПДВ і АЗ;

Зінші.– інші відрахування з виручки, а саме: надані знижки, повернення

товарів тощо.

Далі валовий операційний прибуток (збиток) від реалізації продукції (Пвал) визначається як різниця між чистим операційним доходом мінус виробнича собівартість реалізованої продукції:

Пвал.вал. –С,                                                 (1.9)

деС– виробнича собівартість реалізованої продукції.

Виробнича собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з:

1) прямих матеріальних витрат;

  1. прямих витрат на оплату праці;
  2. інших прямих витрат;
  3. виробничих накладних витрат.

Отже, прибуток (збиток) від операційної діяльності утворюється як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку) від реалізації продукції, інших операційних доходів за мінусом адміністративних і збутових витрат та інших операційних витрат. До одержаного результату додаються інші можливі операційні доходи, наприклад, надходження грошей від оренди активів, доходи від операційних курсових різниць тощо [19, с.365]. Таким чином, механізмформування операційного прибутку охоплює комплекс надходжень і відрахувань грошових коштів, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції (робіт, послуг).

Механізмформування прибутку від звичайної діяльності до оподаткування містить в собі, крім операційного прибутку, доходи і видатки від фінансових таінвестиційних операцій.

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку основну діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають унаслідок її проведення. Методика визначення прибутку від звичайної діяльності побудована таким чином, що нею враховуються фінансові результати від усіх видів діяльності. А це означає, що підприємство може мати операційний прибуток, але через неефективне господарювання за окремими напрямами звичайної діяльності воно може понести істотні втрати цього прибутку і навіть отримати збиток. Ефективне господарювання передбачає, що прибуток від звичайної діяльності повинен перевищувати операційний прибуток. Порядок формування фінансовго результату від звичайної діяльності схематично зображено на рис. 1.5.

Рис. 1.5. Схема формування прибутку від звичайної діяльності

Таким чином, прибуток (збитки) від звичайної діяльності до оподаткування формується як сума прибутку від операційної діяльності, фінансових та інших доходів і витрат.

Чистий прибуток (фінансовий результат) від звичайної діяльності  дорівнює різниці між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку.Для підвищення ефективності виробництва дуже важливо, щоб при розподілі чистого прибутку сума відрахувань була оптимальна.При цьому, знижуються фінансові витрати організації на залучення додаткових джерел (можна не брати кредити з невигідною для організації процентною ставкою, а просто обчислити на необхідні потреби організації грошові кошти з власного фонду накопичення).

Розподіл чистого прибутку дозволяє розширювати діяльність організації за рахунок власних, більш дешевих джерел фінансування.

Після цього з одержаного фінансового результату віднімаються надзвичайні збитки (доходи). Надзвичайні доходи (збитки) формуються в залежності від надходження страхових відшкодувань і покриття втрат з інших джерел (викликаних стихійним лихом, пожежами, техногенними аваріями) [8, с. 503-054].

Одним з важливих напрямків оздоровлення фінансового стану підприємства є удосконалення напрямків формування прибутку, аналіз методів його максимізації, оптимізація витрат та розробка стратегії управління прибутком.Крім того, кінцевим позитивним результатом господарської діяльності підприємства є прибуток . Прибуток – це грошовий дохід, утворений в результаті виробничо-господарської діяльності. Прибуток виконує такі основні функції:

Отже, у зростанні прибутку зацікавлені як підприємство, так і держава. На підприємствах приріст прибутку досягається не лише завдяки збільшення трудового внеску колективу підприємства, а і за рахунок інших факторів. Саме тому, на кожному підприємстві необхідно систематично проводити аналіз формування, розподілу та використання прибутку.Цей аналіз має надзвичайно важливе значення і для зовнішніх суб'єктів (місцевих бюджетів,

фінансових і податкових органів, банків).

  1. Розподіл та використання прибутку підприємства

Використання прибутку на підприємстві таке ж важливе, як і його накопичення. Використання грошових коштів відбувається згідно з чинним законодавством України.

Згідно Господарського кодексу України, прибуток утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З чистого прибутку підприємства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету[55]. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні підприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (доход).

Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно з статутом підприємства та чинним законодавством.

Отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу:

Підприємства розподіляють прибуток, що залишається у їх розпорядженні, за напрямами використання на власний розсуд. У процесі розподілу чистого прибутку формуються грошові фонди цільового призначення:

У процесі прийняття рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинне знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів для виробничо-технічного та соціального розвитку, матеріального заохочення трудівників (акціонерів, пайовиків) та ін.

Чистий прибуток, отриманий після сплати податків, залишається в розпорядженні підприємства. Його розподіл і використання здійснюється відповідно до уставу підприємства (рис.1.6.). На величину чистого прибутку в розпорядженні підприємства впливає облікова політика (наприклад, спосіб списання витрат на малоцінні й швидкозношувані предмети, порядок нарахування зношування основних фондів і нематеріальних активів, методи оцінки виробничих запасів, способи списання витрат по капітальному ремонту).

Введені поняття звичайна, надзвичайна діяльність охоплюють всі події, які можуть вплинути на фінансовий результат підприємства. До звичайної діяльності відносять будь-яку основну діяльність підприємства, а також операції, пов'язані з нею. До надзвичайної діяльності відносять діяльність, яка не очікується і не відбувається часто або регулярно. Це стихійне лихо, пожежа, аварії. Втрати від надзвичайних подій та їх покриття за рахунок страхового відшкодування враховуються у фінансових результатах.

Прибуток або збиток від фінансових операцій визначається як різниця між доходами від участі у капіталі, інших фінансових доходів та інших доходів і фінансовими витратами, втратами та іншими витратами.

Прибуток (збиток) від фінансових операцій включає результати інвестиційної, фінансової та іншої діяльності підприємства протягом звітного періоду. В цьому розділі констатується факт отримання прибутку від цих

видів   діяльності.   Особливості    управління   інвестиційною   і  фінансовою

діяльністю відображаються в інших розділах.

Якщо в результаті звичайної діяльності підприємство отримало прибуток, то його сума зменшується на суму нарахованого податку. В разі зазнання збитку нарахований податок на прибуток додається до збитку.

Рис. 1.6. Схема розподілу й використання прибутку

Підприємство в нових умовах оподаткування прибутку зацікавлене в тому, щоб його прибуток, визначений з метою оподаткування, був якомога меншим. Тому в процесі аналізу виявляються причини, які призвели до штучного завищення валових доходів і заниження валових витрат і, отже, зростання оподатковуваного прибутку та податку на прибуток.Серед причин, які призводять до цього, слід насамперед врахувати такі обставини:

отримавши платежу за неї, не виконує встановлені законом процедури з приводу передачі до судово-господарських органів позовних заяв щодо стягнення боргу або визнання боржника банкрутом, сума відвантаженого товару (наданих послуг) вважається валовим доходом і оподатковується податком на прибуток;

Розподіл прибутку має певні особливості залежно від організаційно-правової форми господарювання. Так, якщо торгове підприємство має статус акціонерного товариства, то при розподілі прибутку виникає потреба формування фонду виплати дивідендів та резервного фонду в обсягах, визначених законодавством. Розмір відрахувань до фонду виплати дивідендів залежить від обсягу та структури акціонерного капіталу, кон'юнктури фінансового ринку та типу дивідендної політики, яку проводить торгове підприємство.В підприємствах з участю іноземного капіталу передбачається поділ чистого прибутку на частину вітчизняного та іноземного учасника згідно з умовами установчого договору. Для підприємств споживчої кооперації одним із напрямів використання прибутку є відрахування на пайові (членські) внески[4, с. 124]. В орендних підприємствах за рахунок чистого прибутку сплачується частина орендної плати, яка перевищує розмір амортизаційних відрахувань на орендоване майно, а також може створюватися фонд викупу (рис.1.7.). Основною метою планування розподілу чистого прибутку є оптимізація пропорції між частиною чистого прибутку, що споживається (персоналом та власниками підприємства), та частиною, що залишається в кругообороті коштів підприємства.

Планування розподілу прибутку здійснюється в такому порядку:

1. Визначення потреби у прибутках за напрямами його використання.

2. Формування цільової структури розподілу прибутку.

3. Визначення пріоритетності у використанні прибутку за окремими напрямами використання.

4. Збалансування потреби в прибутку за напрямами його використання з можливостями отримання прибутку при здійсненні господарсько-фінансової діяльності підприємства [41].

Рис.1.7.Схема розподілу чистого прибутку

Розрахунок потреби в прибутках за напрямами його використання здійснюється за окремими елементами його складових:

Потреба в прибутках для авансування власного оборотного капіталу визначається, виходячи з суми власних оборотних коштів, потрібних підприємству при плановому обсязі діяльності. Розрахунок суми цих коштів можна здійснити за методом техніко-економічних розрахунків або спрощено—на основі даних про наявність оборотних коштів на початок планового періоду, прогнозних темпів зміни товарообороту, зміни часткової участі власних оборотних коштів у кредитуванні товарно-матеріальних цінностей і частки кредитованого товарообороту в його загальному обсязі. Потреба у формуванні резервного фонду може бути визначена як відсоток відрахувань від прибутку, передбачений статутом підприємства чи чинним законодавством, виходячи з фактичної потреби в коштах цього фонду в базовому періоді, планового зростання обсягу діяльності підприємства та зміни ступеня її ризикованості.

Потреба в прибутку для погашення середньо- і довгострокових кредитів банків, а також інших видів кредитних зобов'язань та виплаті відсотків з них визначається, виходячи з умов і термінів надання цих коштів.

Використання прибутку на придбання кредитних зобов'язань, акцій інших підприємств визначається експертним шляхом з урахуванням цілей, які ставить перед собою підприємство.

Потреба в прибутку для фінансування діяльності об'єднань, асоціацій та інших горизонтальних структур, членом яких є підприємство, визначається, виходячи з умов договорів і статутів цих структур в абсолютній сумі або в процентах від одержаного прибутку чи обсягу діяльності підприємства.

Потреба в прибутку для здійснення соціальних, культурних заходів і житлового будівництва, а також обсяг коштів, що спрямовуються на заохочення працівників за принципом "участь у прибутку", повинна визначатися, виходячи з умов найму робочої сили та вимог профспілкових комітетів трудових колективів до обсягу цих витрат [23, с. 29-32].

Розмір необхідних дивідендних виплат визначають так, щоб рівень виплачуваного дивіденду дозволяв забезпечити економічну зацікавленість власників у зростанні ефективності роботи підприємства. При цьому слід використовувати інформацію про рівень дивідендів на інших підприємствах, рух позичкової ставки та відсотка за депозитними вкладами. Сумарна потреба в прибуткові за всіма напрямами його використання може бути прийнята як один з варіантів плану цільового чистого прибутку підприємства. Після визначення потреби в прибутку за окремими напрямами його використання здійснюють формування цільової структури розподілу прибутку. При проведенні цієї роботи потрібно враховувати значну кількість факторів, найважливішими з яких є:

диверсифікації, впровадженнянових технологій, розширення, оновленнята

модернізація основних фондів;

економічні інтереси власників підприємства на короткостроковий та довгостроковий періоди, рівень оподаткування дивіденднихвиплат [28, с. 99-101]. Оцінка впливу перелічених факторів дозволяє здійснювати ранжування потреб у використанні прибутку при його формуванні.

Наявність нерозподіленого прибутку свідчить, що активи підприємства будуть збільшені за рахунок операцій, за якими одержано прибуток(рис.1.8.).

Основною метою планування розподілу чистого прибутку є оптимізація пропорції між частиною чистого прибутку, що споживається (персоналом та власниками підприємства), та частиною, що залишається в кругообороті коштів підприємства.

Остаточне рішення про плановий розподіл прибутку приймається після затвердження плану формування прибутку підприємства [16, с. 117]. Якщо прийнятий план формування прибутку менший за сумарну потребу в прибутку за окремими напрямами його використання, то слід переглянути розміри його використання на різні потреби з урахуванням визначення пріоритетів у розвитку підприємства.

РОЗДІЛ 2.

АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ ТА

НАПРЯМІВ ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Загальна характеристика дочірнього підприємства «Фабрика художніх виробів імені Богдана Хмельницького»

Дочірнє підприємство «Фабрика імені Богдана Хмельницького» ВАТ «Укрхудожпром» займається виробництвом сучасних художніх виробів, які є дуже популярними як на Київщині так й у всій країні. Для виготовлення своєї продукції на даному підприємстві використовують тільки якісну тканину, всі майстри фабрики добросовісно виконують свою роботу і з повагою відносяться до кожного клієнта, завдяки чому мають хорошу репутацію.

Метою діяльності підприємства є досягнення економічної ефективності та отримання прибутку, шляхом здійснення господарської діяльності, спрямованої на збереження та розвиток експортної бази України.

Головним завданням підприємства є задоволення потреб населення в товарах народного споживання, а також надання послуг з високою споживчою якістю при мінімальних затратах, забезпечуючи на цій основі розвиток виробництва.

Предметом діяльності підприємства є розвиток й удосконалення асортименту художніх виробів, розповсюдження своєї продукції через музеї, виставки, пресу та інших засобів масової формації, організація реклами, а також реалізація товару.

Підприємство «Фабрика імені Богдана Хмельницького» ВАТ «Укрхудожпром» за своєю організаційною формою є дочірнім підприємство та діє на підставі статуту зареєстрованого виконкомом Переяслав-Хмельницької міської Ради «06» грудня 2001 року та затвердженого загальними зборами акціонерів ВАТ «Укрхудожпром» протоколом зборів №3 від «09» жовтня 2001 року.

Підприємство  засноване  на   власності   однієї    особи   –  Власника   та

Засновника підприємства. Єдиним Засновником та Власником підприємства є Відкрите акціонерне товариство «Укрхудожпром».

Управління підприємством здійснюється на основі поєднання принципів врахування інтересів акціонерів і трудового колективу, закріпленого колективним договором і прав власника – Засновника підприємства щодо господарського використання належного йому майна.

Підприємство очолює директор, який одноосібно керує йог діяльністю, та є підзвітний Правлінню Засновника і несе перед ним персональну відповідальність за виконання покладених на нього завдань та ефективність своєї роботи. Директор призначається на посаду та звільняється з посади Правлінням акціонерного товариства та затверджується Головою Правління [58].

На фабриці вже понад півстоліття виготовляють український національний одяг. Фабрика художніх виробів імені Богдана Хмельницького — одне із найстаріших підприємств в Україні, воно функціонує з 1960 року. Одяг на фабриці виготовляють за допомогою швейного обладнання і вручну, зберігаючи при цьому найдавніші традиції.

В асортименті фабрики різноманітні вироби машинної та ручної вишивки, художнього ткацтва. Це - вишиті жіночі, чоловічі та дитячі сорочки й блузи, різноманітні рушники, скатертини, серветки, постільна білизна, знамениті плахтові вироби.Окрім того, на підприємстві створюються моделі сучасного одягу на основі використання традицій крою та художнього оформлення народного вбрання, декоративних тканин.[57]

Підприємство славиться виготовленням українського національного одягу. Свій товар фабрика представляє на виставках і фестивалях у Києві та інших регіонах України. Тут можна придбати прекрасні чоловічі і жіночі вишиванки ручної роботи, сценічні костюми, святкове вбрання і одяг на кожен день на будь-який смак. На підприємстві виготовляють різноманітні ткацькі вироби: рушники, серветки, постіль[56].

Щодо   фінансового   стану   даного   підприємства,   то   щоб  визначити

наскільки  фективною є діяльність даного суб’єкта господарювання проведемо аналіз його основних фінансових показників.

Платоспроможність – це можливість підприємства своєчасно задовольнити платіжні зобов’язання. Ліквідність – здатність підприємства перетворити свої активи в грошові кошти для покриття боргових зобов’язань.

Для оцінки ліквідності підприємства необхідно порахувати такі коефіцієнти:

– Коефіцієнт поточної ліквідності;

– Коефіцієнт швидкої ліквідності;

– Коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Інформацію, яка дозволить нам розрахувати ці показники ми беремо у формі 1 «Баланс».

Коефіцієнтзагальної ліквідності(коефіцієнт покриття) – дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань. Якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов’язання, підприємство може розглядатись як таке, що успішно функціонує.

Кзл = ОА / ПЗ,(2.1)

Де ОА – оборотні активи

ПЗ – поточні зобов’язання.

Отже, на досліджуваному підприємстві коефіцієнт поточної ліквідності на початок 2015 року становив:

Кзл =589,5 / 591,3 = 1

А на початок 2014 року:

Кзл =756,6 / 757,8 = 1

Нормативним вважається значення цього коефіцієнта більше 2.Цей коефіцієнт іноді називають коефіцієнтом покриття. Якщо значення коефіцієнта Кпл менше від одиниці, це свідчить про високий фінансовий ризик, оскільки у підприємництві готівкові кошти важливіші, ніж прибуток. Низький рівень загальної ліквідності може бути наслідком труднощів у збуті продукції, поганої організації матеріально-технічного постачання тощо [12, с. 232-234]. Оскільки в нашому випадку значення коефіцієнта, рівне 1, можна припустити, що поточні активи дорівнюють пасивам й дане значення вважається мінімально допустимим. Нижня межа обумовлена тим, що обігових коштів повинно бути щонайменше достатньо для погашення короткострокових зобов'язань, інакше компанія виявиться під загрозою банкрутства, оскільки для покриття своїх поточних зобов'язань змушена розпродувати основні засоби.Перевищення обігових коштів над короткостроковими зобов'язаннями більше ніж у три рази також є небажаним, оскільки можесвідчити про нераціональну структуру активів. Збільшення коефіцієнта загальної ліквідності може свідчити про заморожування частини грошових ресурсів у вигляді або невиправдано тривалої дебіторської заборгованості, або надмірних запасів власних обігових коштів.

Нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності Кпл.І повинне оцінюватися для кожного конкретного підприємства, за його балансовими даними. Для такої оцінки треба визначити, скільки обігових коштів повинно залишитися в розпорядженні підприємства після погашення поточних боргових зобов'язань на інші потреби: безперебійне ведення виробничого процесу, погашення довгострокових зобов'язань і т.д. Крім того, варто врахувати, що при визначенні коефіцієнта загальної ліквідності приймається в розрахунок джерело погашення короткострокових зобов'язань на всю дебіторську заборгованість. Однак, серед дебіторів підприємства можуть зустрічатися покупці і замовники, не здатні оплатити рахунки в термін. Усі ці обставини і визначають, наскільки вище одиниці повинен бути коефіцієнт поточної ліквідності.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (миттєвої ліквідності) – враховує якість оборотних активів. При його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи (крім запасів). Він показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів – грошових коштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості. Цей показник показує платіжні можливості підприємства щодо погашення поточних зобов’язань за умови своєчасного здійснення розрахунків з дебіторами.

Коефіцієнт швидкої ліквідності розраховується за формулою:

КШЛ = (ОА – ВЗ) / ПЗ,(2.2)

де: ВЗ – виробничі запаси.

Розраховуємо коефіцієнт швидкої ліквідності на початок 2015 року

Кшл = (589,5-519,2) / 591,3 = 0,1

Та на початок 2014 року:

Кшл = (757,8-673,0) / 757,8 = 0,1

Теоретично нормальним вважається значення коефіцієнта в районі одиниці. Однак, ця оцінка носить умовний характер. Тому вказується, що цей показник повинен знаходитися в діапазоні 0,3 - 0,7, рекомендується значення 0,6 - 0,7. Для роздрібної торгівлі цей коефіцієнт може знижуватися до 0,4 - 0,5. В даному випадку коефіцієнт швидкої ліквідності дорівнює 0,1 (менше 1), то це означає, що на кожну гривню поточної заборгованості підприємство має лише 50 коп. ліквідних активів. Це є низьким показником за мірками більшості галузей[27, с. 385]. Однак у роздрібній торгівлі цей коефіцієнт невисокий, оскільки велика частина грошових коштів вкладена в запаси.

До найважливіших економічних категорій, які характеризують ефективність діяльності підприємства на засадах господарського розрахунку відносятьрентабельність. Вона означає дохідність, прибутковість підприємства. Рентабельним є підприємство тоді, коли воно отримало надлишок над витратами на виробництво продукції у вигляді доходу. Доходом підприємства є частина вартості валової продукції, що залишилася після відшкодування затрат на її виробництво.

Показники рентабельності являються відносними характеристиками

фінансових   результатів   та   ефективності   діяльності   підприємства.  Вони

вимірюють доходність підприємства з різних та групуються в співвідношенні інтересами учасників економічного процесу, ринкового обміну.

Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (та доходу) підприємства. З цієї причини вони є обов'язковими елементами порівняного аналізу та оцінки фінансового стану підприємства.

Рентабельність належить до показників, що певною мірою узагальнено характеризують економічну ефективність діяльності підприємства. В ньому відображаються результати затрат не лише живої, а й уречевленої праці, ступінь використання засобів виробництва, якість реалізованої продукції, рівень організації виробництва та його управління [45].

Охарактеризувати рентабельність виробництва окремого виду продукції або підприємства загалом, використовуючи лише абсолютне значення прибутку недостатньо, її необхідно порівняти з виробничими затратами. Для цього використовують відносний показник – рівень рентабельності.

Рівень рентабельності підприємства –це відсоткове відношення прибутку до суми матеріально-грошових затрат, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції. Рівень рентабельності визначається за формулою:

Рр = П р / В в * 100%,(2.3)

де П р – прибуток від реалізації продукції

В в – виробничі витрати (собівартість продукції)

Підприємство вважається рентабельним, якщо у результаті реалізації продукції воно покриває свої витрати і отримує прибуток.Але сума прибутку і рівень рентабельності, як правило, змінюються не в рівній пропорції, а іноді у різних напрямках: прибуток може збільшуватися швидшими темпами, ніж рентабельність [42]. Показники рентабельності характеризують ефективність поточних затрат підприємства, пов'язанихзреалізацією як усієї продукції, так і окремих її видів.Проаналізуємо показники рентабельності досліджуваного   підприємства   протягом   2010 - 2015   років   згідно   даних

таблиці (Таблиця 2.1.)

Таблиця 2.1.

Показники рівня рентабельності

Показники

Роки

2010

2011

2012

2013

2014

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тис.грн.

733,9

988,4

849,1

1308,7

1652,7

Разомвитрати, тис.грн.

600,5

865,7

863,0

1224,3

1415,2

Чистий прибуток, тис.грн.

133,4

122,7

-13,9

84,4

237,5

Рентабельність продукції, тис.грн.

122,2

114,2

98,4

106,9

116,8

Як свідчать дані вищенаведеної таблиці, у 2011 році рентабельність знизилась порівняно з 2010 роком на 8 тис.грн.  і становила 114,2 тис.грн. а у 2012 році рівень рентабельності знизився до 98,4 тис.грн., що говорить про те, що даному році діяльність підприємства була нерентабельною. Однак, уже в 2013 році чистий дохід від реалізації збільшився на 459,6 тис. грн. й рентабельність підприємства зросла на 8,5 тис.грн. й становила 106,9 тис.грн., протягом наступного року виручка від реалізації продовжувала зростати і рівень рентабельності у 2014 році становив 116,8 тис.грн., що на 9,9 тис.грн. більше порівняно з 2013 роком. Отже, найвищий рівень рентабельності підприємства був у 2010 та 2014 роках.

Рентабельність продукції можна висловити двома способами. За першим способом рентабельність одиниці продукції (Рпрод) визначається відношенням прибутку (П) дособівартості(С):

Рпрод = П / С * 100 (2.4)

За допомогою даної формули визначимо рівень рентабельності продукції ДП «Фабрика імені Богдана Хмельницького» та проаналізуємо його динаміку протягом останніх років (Таблиця 2.2.).

За даною формулою обрахуємо рівень рентабельності продукції досліджуваного підприємства протягом 2010-2014 років:

Рр2010р. = 133,4 / 471,1 * 100% = 28,3 %

Рр2011р. = 122,7 / 795,2 * 100% = 15,4 %

Рр2012р. = -13,9 / 728,4 * 100% = -1,9 %

Рр2013р. = 84,4 / 962,8 * 100% = 8,8 %

Рр2014р. = 237,5 / 1182,6 * 100% = 20,1 %

Таблиця 2.2

Показники рентабельності продукції

Показники

Роки

2010

2011

2012

2013

2014

Чистийприбуток / збиток, тис.грн.

133,4

122,7

-13,9

84,4

237,5

Собівартість продукції,

тис. грн.

471,1

795,2

728,4

962,8

1182,6

Рентабельність продукції, %

28,3

15,4

-1,8

8,8

20,1

Роль цього показника полягає в тому, що з його допомогою даєтьсяоцінкавитрат підприємства на одиницю продукції, що випускається, тобто окупність витрат.

Нормативного значення для коефіцієнтів рентабельності не існує, але є загальне правило, чим вище значення коефіцієнту, тим краще. Збільшення коефіцієнту протягом звітного періоду свідчить про покращання результатів діяльності підприємства, зменшення – про погіршення [16, с. 78]. Порівняння з середньогалузевими показниками дозволяє визначити місце підприємства серед інших підприємств галузі.

Згідно даних таблиці, ми бачимо, що найбільш рентабельною продукція підприємства була у 2010 році та становила 28,3 %, а у 2011 році знизилась на 12,9 %, та дорівнювала 15,4%, при цьому собівартість продукції зросла із 471,1 тис. грн. до 795,2 тис. грн.. У 2012 році продукція взагалі була нерентабельною, так як чистий прибуток в даному році склав -13,9 тис. грн, а собівартість порівняно з минулим роком знизилась лише на 66,8 тис. грн. Проте протягом наступних років ситуація покращилась: чистий прибуток у 2013 році становив 84,4 тис. грн., а рентабельність продукції – 8,8 %, і вже в 2014 році прибуток збільшився на 153,1 тис. грн. й становив 237,5 тис. грн. і відповідно рентабельність продукції також зросла й становила 20,1 %, що говорить про позитивні зміни у господарській діяльності підприємства.

Фактори     зростання     рівня    рентабельності    залежать    від    єдиних

економічних процесів і явищ: вдосконаленнявиробництвомв умовах ринкової економіки на основі подолання кризи у фінансово-кредитній і грошовій системах; підвищення ефективності використання ресурсівпідприємствамина основі стабілізації взаємних розрахунків і системи розрахунково-платіжних відносин; індексація оборотних коштів і чітке визначення джерел їх формування. Крім цього, підвищення рівня рентабельності досягається за рахунок підвищення прибутку підприємства, тобто за рахунок підвищення обсягу виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг і при одночасному зниженні витрат на виробництво товарів, робіт, послуг.Зміна економічних показників за будь-який часовий період відбувається під впливом безлічі різноманітних факторів. Різноманіття факторів, що впливають на прибуток, потребує їх класифікації, яка в той же час має важливе значення для визначення основних напрямів, пошуку резервів підвищення ефективності господарювання [3, с. 163].

Партнери, що уже ведуть справи з підприємством (постачальники, кредитори), також зацікавлені в одержанні аналітичної інформації про нього, щоб визначити для себе доцільність подальшого співробітництва, умови висновку контрактів, гарантії повернення кредитів тощо. Для потенційних партнерів дуже привабливим є той факт, що компанія проводить політику відкритості: публікує свої фінансові й аналітичні звіти в засобах масової інформації, готова надати дані про результати і плани роботи. Об’єктом дослідження в даній роботі виступає ДП «Фабрика імені Богдана Хмельницького»". Основним видом діяльності підприємства є виготовлення та реалізація художніх виробів. Фінансова звітність підприємства за 2010р., 2011 р., 2012р., 2013 р., 2014р. (Звіт суб’єкта малого підприємництва) наведені у Додатку А, Додатку Б, Додатку В, Додатку Г, Додатку Д відповідно.Провівши аналіз основних показників фінансово-господарської діяльності базового підприємства за останні п’ять років, узагальнено в таблиці 2.3., можна визначити роки, коли підприємство мало високі прибутки,  а  в які  роки  його  діяльність   була    не   достатньо   ефективною

для отримання позитивних результатів та призвела до збитків.

Таблиця 2.3.

Основні показники фінансово-господарської діяльності

Показники

Роки

2010

2011

2012

2013

2014

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

733,9

988,4

849,1

1308,7

1652,7

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

471,9

795,2

728,4

962,8

1182,6

Іншівитрати

28,1

38,1

62,5

135,2

122,2

Чистий прибуток/збиток

133,4

122,7

-13,9

84,4

237,5

На основі даних цієї таблиці можна зробити висновки про те, що чистий дохід підприємства від реалізації продукції загалом мав тенденцію до зростання протягом 2010-2015  років, і лише у 2012 році відбулося зниження суми виручки від реалізації продукції на 139,3 тис. грн. порівняно із 2011 роком. Щодо чистого прибутку підприємства, згідно даних таблиці ми бачимо, що найвищим він був у 2014 році й складав 237,5 тис. грн. а найнижчим у 2013 році – 84,4 тис. грн., але у 2012 році підприємство отримало збиток 13,9 тис. грн. результатом чого можна вважати збільшення витрат протягом 2012 року на 24,4 тис. грн.

Отже, можна зробити висновки, що підприємство змогло подолати фінансову кризу, яка відбувалася протягом  2012 року, й в даний час робить усе можливе для збільшення свого прибутку в наступні роки. Перш за все це збільшення асортименту продукції, удосконалення техніки роботи та розширення реклами.

2.2. Аналіз джерел формування прибутку на ДП «Фабрика художніхвиробів імені Богдана Хмельницького»

Формування капіталу (фінансових ресурсів) підприємства відбувається з різних джерел, які визначають рівень його якості. Показники стану окремих елементів капіталу є одним з головних індикаторів майнового потенціалу і основою     для      визначення      фінансової     незалежності,     стійкості     та

стабільності господарської діяльності.

Стан капіталу підприємства оцінюється за напрямами формування його джерел: власний капітал, довгострокові залучення, поточні зобов’язання, а також щодо окремих елементів. На даному підприємстві оснивним джерелом формування прибутку є дохід від реалізації продукції.

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб’єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

На формування  прибутку, як фінансового показника роботи підприємства, що відображається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності [49].

Прибуток є показником результативності діяльності підприємства і тому на нього впливає велика кількість внутрішніх і зовнішніх факторів.

До зовнішніх факторів належать:

а) інфляційні процеси;

б) законодавство, зокрема податкове;

в) науково-технічний прогрес в конкретній сфері діяльності;

г) соціальний розвиток регіону.

До внутрішніх факторів належать:

а) безпосередні внутрішні фактори:

1) обсяг виробництва і продажу;

2) собівартість продукції;

3) ціна продукції.

б) опосередковані внутрішні фактори:

1) після продажний сервіс;

2) маркетингова, зокрема рекламна діяльність;

3) стан зношення основних фондів;

4) співвідношення між власним і запозиченим капіталом [8, с. 591].

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) — за датою фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньозалежить від наступних факторів:

1) обсягу виробництва товарної продукції,

2) зміни залишків готової продукції на складі,

3) відпускних цін

4) собівартості продукції.

Необхідно звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва й реалізації продукції впливає не тільки на загальний розмір виручки, але й на її собівартість через  наявність умовно постійних видатків [24, с. 130].

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Оскільки дане досліджуване підприємство займається виробництвом та реалізацією художніх виробів, то основних джерелом формування його прибутку є прибуток від реалізації продукції.

Нарис.2.  1.наведено структурно-логічнусхемуформування

прибутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції [47].

Рис.2.1.Структурно-логічна схема формування прибуткувід реалізації продукції

Визначення суми прибутку від реалізації продукції має деякі особливості залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання: виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг.

На підприємствах виробничої сфери можуть бути застосовані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції.

1. Метод прямого рахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані:

1) перелік і кількість продукції відповідної номенклатури, що планується до виробництва і реалізації;

2) повна собівартість одиниці продукції;

3) оптова ціна одиниці продукції.

(2.1.)

де Р –сума прибутку;

cjсобівартість одиниці продукції.

Приклад 1.

ДП «Фабрика ім..Б.Хмельницького» планує реалізувати 100 виробів (блуза «Вишенька»). Собівартість одного виробу 332,10 грн. Ціна виробу 410 грн.

1 варіант розрахунку. Прибуток від реалізації одного виробу58,6 грн. (410 грн.-335 грн. – (410*0,04)) = 75 – 16,4 = 58,6

Прибуток від реалізації всіх виробів 5860 грн. (100 · 58,6 грн.).

2 варіант розрахунку. Обсяг реалізації всіх виробів41000 грн. (100 · 410 грн.). Собівартість реалізованих виробів33210грн. (100 ·332,10 грн.). Прибуток від реалізації виробів7790 грн. (41000 грн. —32210 грн.).

Цей метод розрахунку застосовується за відносно невеликого асортименту продукції. Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, коли реалізується великий асортимент продукції. Крім того, він не дає можливості визначити вплив на прибуток окремих факторів.

  1. Розрахунок прибутку на основі показника витрат на 1 грн продукції.Може застосовуватись по підприємству в цілому шляхом розрахункуприбуткувід випуску,реалізаціївсієї продукції.Для

розрахункунеобхідні такі вихідні дані:

1) виробничі витрати;

2) реалізація продукції за попередній період;

3) очікувана зміна реалізації, що прогнозується в наступному періоді.

Р = Вплан [Вплан(ЗотчΔЗ)],(2.2.)

деВплан– обсяг реалізації продукції в плановому періоді в цінах виробника;

Зотч– витрати на гривню продукції звітного року (визначаються розподілом собівартості продукції на обсяг реалізації);

ΔЗ зниження витрат на гривню реалізованої продукції в плановому періоді;

[Вплан(ЗотчΔЗ)]повна собівартість реалізованої продукції.

Приклад 2.

Витрати на 1 грн. продукції, що реалізується в звітному періоді, —75 коп. (розраховується діленням собівартості продукції на обсяг реалізації в оптових цінах). Планується зниження витрат на 1 грн. продукції, що буде реалізована, на3 коп. Обсяг реалізації продукції в періоді, що планується, в оптових цінах — 900 тис. грн.

1-й варіант розрахунку. Витрати, що плануються на 1 грн. реалізованої продукції, —72 коп. (75 коп. – 3 коп.). Собівартість продукції, що її буде реалізовано в плановому періоді, —648 тис. грн. (900 тис. грн. · 0,72 грн.). Прибуток від реалізації продукції в плановому періоді —252 тис. грн. (900 тис. грн. —648 тис. грн.).

2-й варіант розрахунку. Витрати, що плануються на 1 грн. реалізованої продукції, —72 коп. (75 коп. –3 коп.). Прибуток на 1 грн. продукції, що її буде реалізовано в плановому періоді, —15 коп. (100 коп. —75 коп.). Прибуток від реалізації продукції в плановому періоді135 тис. грн. (900 тис. грн. · 0,15 грн.).

За цього методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

3. Економічний (аналітичний метод).Він відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку,а також і вплив на неї зміни окремих чинників. Розрахунок прибутку за цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді.

Приклад 3.

Планова собівартість не порівняної продукції дорівнює 40 тис. грн. Середня рентабельність реалізованої продукції поточного року становила 25%. Знайти плановий прибуток від реалізації не порівняної (нової для підприємства) продукції.

Отримаємо результат: Р=40 25 %/ 100 = 10 тис. грн.

Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:

1) визначаються очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;

2) порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;

3) виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;

4) розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні дані. Якщо їх немає, прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству [41].

Отже, проаналізувавши дані методи обчислення прибутку від реалізації продукції, можна зробити такі висновки щодо цих метоів: метод прямого розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних сфер діяльності і галузей економіки.Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на 1 грн. продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосовані також і на підприємствах сфери послуг. Враховуючи специфіку роботи досліджуваного підприємства, на мою думку, для отримання найбільш точних даних варто використовувати метод прямого рахунку, який дасть змогу виявити які види продукції принесуть найбільший прибуток, а які з них є не ефективними.

Проведемо аналіз показників результатів діяльностіДП «Фабрика імені Богдана Хмельницького» протягом останніх років (Таблиця 2.4.).

Таблиця 2.4.

Показники результатів діяльності

Показники

2013 р.

2014 р.

Абсолютне відхилення

%

Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) тис.грн.

1308,7

1652,7

+344,0

26,3

Повна собівартість реалізованої продукції, тис.грн.

962,8

1182,6

+219,8

22,8

Власний капітал, тис.грн.

332,5

179,4

-153,1

46,1

Довгострокові зобовязання, тис.грн.

387,6

404,8

+17,2

4,4

Фінансовий результат до оподаткування, тис.грн.

237,5

84,4

-153,1

64,5

Чистий прибуток від реалізації

84,4

237,5

+153,1

55,1

На основі даних, наведених у таблиці 2.4. можна зробити такі висновки щодо результатів діяльності діосліджуваного підприємства: чистий дохід від реалізації у 2014 р. порівняно із 2013 р. збільшився на 344 тис.грн., що говорить про ефективність роботи підприємства. Разом з тим зростає і собівартість виготовленої продукції на 22,8 % у 2014 році, що може означати те, що підприємство розширює свою діяльність та збільшує асортимент продукції, що привертає увагу більшості клієнтів. Щодо показників власного капіталу, то тут ми бачимо різке його зменшення на 46 %, оскільки у 2014 році значно зменшився нерозподілений прибуток і становив 84,4 тис.грн., тоді як у 2013 р. — 237,5 грн. Довгострокові зобов’язання також мають тенденцію до зростання з 387,6 тис.грн. у 2013 р. до 404,8 тис.грн. 2014 р. Це говорить про деякі фінансові труднощі на підприємстві. Позитивним показником діяльності є збільшення прибутку від реалізації продукції на 55,1%, що становить 153,1 тис.грн.

Отже, загалом фінансове становище підприємства можна оцінити як задовільне, хоча однозначно ще є куди розвиватися й зупинятися на досягнутому не варто. Для підвищення рентабельності підприємства необхідно впроваджувати нові технології, які дозволять ефективніше використовувати робочий час та збільшити об’єми виробництва.

Ціль внутрішнього аналізуфінансових результатів полягає в забезпеченні процесу управління своєчасною і якісною аналітичною інформацією про доходи і витрати, прибутки підприємства. Саме цей вид аналізу грає вирішальну роль у розробці найважливіших питань економічної політики підприємства, дозволяє визначити шляхи максимізації прибутку підприємства.

Ціллю зовнішнього аналізу є оцінка прибутковості роботи підприємства, його життєздатності та ефективності використання капіталу.

Відповідно до цілі, перед аналізом фінансових результатів постають такізадачі:

З усього спектра перерахованих задач випливає, що однією з основних задач аналізу фінансових результатів є оцінка основної діяльності з погляду максимізації прибутку і виявлення резервів його росту протягом поточного часу або в перспективі.

2.3. Аналіз напрямів використання прибутку на ДП «Фабрика імені Богдана Хмельницького»

Основою формування прибутку підприємств є чистий дохід  підприємства. Тому основні джерела формування прибутку підприємств будуть такі самі, як і джерела формування його доходу. Для того, щоб отримати прибуток від операційної діяльності необхідно до валового прибутку додати інші операційні доходи і відняти інші операційні витрати.

Щоб отримати чистий прибуток підприємства необхідно до попередньо розрахованого прибутку від звичайної діяльності після оподаткування додати надзвичайні доходи і відняти надзвичайні витрати  та податки з надзвичайного прибутку.

Прибуток підприємства використовується для задоволення різноманітних державних потреб і потреб самого підприємства. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків  за рахунок вилучення у підприємств частини прибутку до державного бюджету. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самим підприємством і використовується для забезпечення господарської діяльності

Таким чином, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку виділяють два етапи. Перший етап  – це розподіл валового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство, де кожен з учасників одержує свою частку прибутку. Другий етап  – це розподіл і використання прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства після здійснення платежів до бюджету, тобто чистого прибутку.

Проведення аналізу розподілу і використання чистого прибутку є досить важливим для кожного господарюючого суб’єкта, оскільки від його результатів залежать не лише темпи розвитку підприємства на основі самофінансування, а й забезпечення інтересів власників, задоволення матеріальних та соціальних потреб персоналу (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Етапи визначення чистого прибутку підприємства

Як видно з рис. 2. 2, для визначення розміру чистого прибутку підприємства необхідно прибуток,який залишається у розпорядженні підприємства, зменшити на суму виплат неподаткового характеру. Решта суми прибутку, що є у розпорядженні підприємства, – це чистий прибуток, який воно використовує самостійно [21, с. 46-48].

Сучасна господарська практика передбачає такі напрями використання чистого прибутку.

1. Фонд інвестування підприємства (фінансування витрат на науково-дослідні роботи, розробку й освоєння нових видів продукції і технологій, модернізацію обладнання, реконструкцію і модернізацію виробництва, придбання і створення нематеріальних активів, поповнення обігового капіталу). На даному підприємстві кошти на інвестування використовуються, але відносно невеликі.

Це один з основних напрямів використання чистого прибутку, що забезпечує відтворювальні процеси на підприємстві. Пропорції розподілу чистогоприбуткузалежать від конкретних обставин, завдань,які ставить

перед собою підприємство.

2. Фонд фінансування витрат, пов'язаних із соціальними потребами (витрати на експлуатацію соціально-побутових об'єктів, що є на балансі підприємства), будівництвом об'єктів невиробничого призначення, проведенням оздоровчих та інших заходів. На даний момент фабрика не палнує будівництво нових приміщень.

3. Фонд стимулювання персоналу підприємства (матеріальне заохочення працівників: виплата одноразових премій за виконання важливих виробничих завдань, надання одноразових матеріальних допомог, преміювання за створення, освоєння і впровадження нової техніки тощо) [25, с. 90-94]. Коли підприємство отримує вискоий прибуток, то обов’язково спрямовує його на матеріальне заохочення, а також соціальну допомогу, як своїм працівникам, так і на допомогу інвалідам або хворим, які потреують цього, наприклад, у 2015 році фабрика надавала фінансову допомогу бійцю АТО на лікування після поранення, який проживає в Переяслав-Хмельницькому районі.

Фінансування соціально-культурних потреб і стимулювання персоналу підприємств – традиційні напрями використання чистого прибутку підприємствами. До таких витрат, що фінансуються за рахунок прибутку, більшість економістів ставиться позитивно. Однак деякі з них переконані, що часткове задоволення за рахунок фінансового результату соціальних потреб колективу, матеріальне заохочення працівників є витратами, що не приносять користі суспільству. Тому чистий прибуток, як і у світовій практиці, має використовуватися лише у двох напрямах: виплата доходу на вкладений капітал та інвестування розширеного відтворення капіталу.

Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначне впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції та підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне         джерело фінансування,   ускладнюється   розв'язання завдань перспективного

розвитку підприємства.

Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. З урахуванням цих обставин акціонерне товариство (підприємство) мусить вибирати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності.

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути:

1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;

2) виплата дивідендів зі щорічним певним зростанням;

3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибутку;

4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб;

5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.

Кожний з цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах певного перспективного періоду з урахуванням економічної кон'юнктури та фінансового стану підприємства.

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанта дивідендної політики. Досвід зарубіжних корпорацій свідчить, що частка величини прибутку на виплату дивідендів у чистому прибутку коливається в межах 30—70%. Якщо вона менша за 30%, то виплати вважаються заниженими, а коли її відносний розмір більший за 70% — завищеними.

Щодо даного досліджуваного підприємства, то воно найбільше використовує свій прибуток на матеріальне заохочення працівників та на розвиток підприємства, тобто придбання новго обладнання і т.д.

Використання прибутку на підприємстві має таке ж важливе значення, як і його накопичення.Використання грошових коштів відбувається згідно з чинним законодавством України. Головним у підприємницькій діяльності будь-якого суб’єкта господарювання є те, що одержаний прибуток після сплати всіх податків, залишається в розпорядженні підприємства та використовується згідно чинного законодавства самостійно. Порядок розподілу та використання прибутку фіксується в статуті підприємства .

Управління грошовими коштами підприємства є одним з важливих напрямків, оскільки одержані прибутки є не тільки стимулом для працівників, але і стимулом для розвитку підприємства [13, с. 122]. Управління грошовими коштами складається з послідовних етапів:

Кожен з цих етапів є досить важливим, оскільки фінансові ресурси для підприємства – це закуплені матеріали для виробництва продукції, заробітна плата працівників, а також підпримка платоспроможності.

Прибуток підприємство розподіляє самостійно, а саме він направляється на виплату податків та обов'язкових платежів, що сплачуються з прибутку, і на утворення чистого прибутку.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, використовується для матеріального заохочення і соціального розвитку, формування резервного фонду, фондів комерційного ризику, виробничого розвитку, виплати дивідендів, поповнення інших фондів, що формуються за рішенням підприємства. Розмір фондів фінансових коштів, що утворюються підприємством за рахунок чистого прибутку, не регламентується, за винятком резервного фонду (для акціонерних товариств).

Резервний фонд — один із видів бюджетних резервів, кошти якого призначені для забезпечення невідкладних витрат на заходи, які не могли бути передбачені при затвердженні бюджетів або викликані надзвичайними обставинами (наприклад, стихійним лихом).

Розглянемо способи формування фонду виробничого розвитку на прикладі акціонерного товариства. Фонд виробничого розвитку формується після формування резервного фонду і фонду прибутку, що розподіляється (фонду дивідендів).Використання коштів фонду виробничого розвитку повинно забезпечити конкурентоспроможність продукції, що виробляється, надійну перспективу виробничо-господарського розвитку акціонерного товариства, ефективність капіталовкладень та, як наслідок, зростання прибутковості. Правління АТ у процесі використання коштів фонду може визначити й інші напрями витрачання коштів відповідно до їх цільового призначення.

Кошти фонду виробничого розвитку спрямовуються на:

Наступним формується фонд розвитку персоналу.Використання коштів фонду повинно забезпечити заінтересованість персоналу АТ у належному виконанні ним своїх обов'язків в АТ, підвищення кваліфікації персоналу, а також реалізацію прав співробітників АТ на гарантії та пільги, що встановлені чинним законодавством чи додатково передбачені внутрішніми нормативними актами АТ, а також колективним й індивідуальними трудовими контрактами. Фонд має своїм цільовим призначенням фінансування заходів, передбачених Програмою розвитку персоналу і колективним договором, що укладається в АТ.

Схема розподілу прибуткупідприємствазображена нарис.2.3.

Рис.2.3. Схема розподілу прибутку підприємства

Розподіл прибутку має певні особливості залежно від організаційно-правової форми господарювання[22, с. 354-356]. Наприклад, на даному дочірньому підприємстві не має необіхдності виплачувати дивіденди, тому весь прибуток після оподаткування призначається для розвитку виробництва та матеріального заохочення праціників. Виробництво товарів даного підприємства можна назвати в деякій мірі сезонним, оскільки тут виробляється одяг, який більше підходить для літніх прогулянок та свят, тому в зимовий період продукція фабрики майже не має попиту, натомість влітку відбувається неабиякий ажіотаж, особливо під час дитячих випускних, коли кожен хоче мати оригінальну й неповторну вишиванку, якої не буде більше ні в кого. В результаті цих подій, а також воєнних подій у 2014-2015 рр. значно підвищився патріотизм народу й кожен прагне мати українську вишиванку, тому в даний період підприємство працює понад нормово, щоб задовольнити попит населння і відповідно отримує гарний прибуток. В час такої ефективної та продуктивної роботи підприємство виплачує своїм працівникам премії та матеріальну допомогу.

Провдемо аналіз розподілу прибутку на ДП «Фабрика ім.Б.Хмельницького» й визначимо основні напрями використання прибутку підприємства протягом останніх років на основі звітів про основні показники діяльності підприємства за 2010-2014 рр. (таблиця 2.5.).

Таблиця 2.5.

Напрями використання прибутку підприємства

Напрям використання

2010 р.

2011 р.

2012 р.

2013 р.

2014 р.

Матеріальні витрати та витрати на оплату послуг, використані у виробництві пордукції, тис.грн.

151,3

131,6

134,6

133,7

235,6

Витрати на оплату праці, тис.грн.

319,8

367,0

399,8

655,4

645,0

  • з них на навч.відпустки у зв’язку з реорганізацією, доплати в разі тим час.втрати працездатності

-

-

0,9

3,0

1,3

Відрахування на соцільні заходи, тис.грн.

101,3

136,0

147,8

241,8

257,3

Податки та збори (обов’язкові платежі), тис.грн.

6,9

42,5

42,5

65,4

81,5

Витрати на придбання енергопродуктів для власних потреб, тис.грн.

-

-

34,6

-

-

Згідно даних, наведених у таблиці ми бачимо такі результати: основними напрямами використання прибутку підприємства є витрати на оплату праці, які зросли протягом 2010 – 2014 рр. постійно зростали та становили 319,8 тис.грн. й 645,0 тис.грн. відповідно, найвищий показник було зареєстровано у 2013 році, який становив 655,4 тис.грн. Це говорить про те, що підприємство добре працювало, завдяки чому збільшувалась зростали об’єми виробництва, в результаті чого й заробітна плата працівників. Але не можна також залишати без уваги економічну ситуацію в країні, яка склалася в результаті воєнний дій на сході України у 2014 році та знецінення грошової одиниці, що спричинило зменшення витрат на оплату праці на 10,4 тис.грн. порівняно із 2013 роком, в тому числі і на оплату лікарняних та відпусток, які знизились у 2014 р. на 1,7 тис.грн. й становили 3,0 тис.грн. у 2013 р. та 1,3 тис.грн. у 2014р.. Водночас збільшились матеріальні витрати, які складали у 2011 р. 131,6 тис.грн., у 2013 р. — 133,7 тис.грн. й у 2014 р. знизились на 101,9 тис.грн. порівняно з минулим роком. Зростання суми матеріальних витрат означає, що значно підвищились ціни на тканину, пряжу та інші матеріали, необхідні для виробництва продукції, а також значне підвищення комунальних послуг, що теж негативно відбивається на фінансовому становищі фабрики. За рахунок всіх цих фактоорів збільшується й собівартість товару.

Витрати на соціальні відрахування з 2010 року зросли із 101,3 тис.грн. до 257,3 тис.грн. у 2014 році. Це може говорити про те, що підприємство отримує стабільний прибуток, який спрямовує на соціальні заходи, такі як премії робітникам та допомога малозабезпеченим.

Сплата податків є обов’язковою для всіх суб’єктів господарювання, а оскільки держава постійно підвищує старі та впроваджує нові податки (наприклад, тичасовий воєнний збір, який становить 1,5%) та збори, витрати на сплату таких обов’язкових платежів постійно зростають, тому протягом останніх років вони зросли на 74,6 тис.грн. і становили 6,9 тис.грн. у 2010 році та на кінець 2014 р. — 81,5 тис.грн. Проте на таке зростання впливає не лише нова податкова система, а також і економічна ситуація в країні6 інфляція, знецінення грошової одиниці та ін..

На жаль, дане підприємство не має достатньо коштів для закупівлі нового обладнання та будівництва нових цехів, що ми бачимо за результатами звітів, де вказано, що придбання енергопродуктів для власних потреб (крім використаних в якості сировини та для перепродажу) здійснюється лише 1 раз за 5 років, тобто лише у 2013 році було закуплено технічне оснащення на суму 34,6 тис.грн.

Варто зазначити, що на процес розподілу і використання чистого прибутку підприємств в певнії міри впливає держава, що проявляється в наданні "прихованих субсидії". В першу чергу, це відносить до прибутку підприємств, які утримують об'єкти соціальної інфраструктури. Наприклад, звільняючи прибуток, який був витрачений за даним напрямом держава прагне завадити знищенню створених цими підприємствами об'єктів соціальної інфраструктури, і в той же час зменшити видатки з бюджету на утримання таких об'єктів[10, с. 213].

РОЗДІЛ 3.

ВИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ПІДВИЩЕННЯ ПРИБУТКОВОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ СУБЄКТІВГОСПОДАРЮВАННЯ

3.1. Визначення заходів для підвищення прибутковості підприємства та напрями ефективного використання прибутку в сучасних умовах

Головним завданням економічної політики в даний період, враховуючи сучасний стан економіки країни, можна визначити підвищення ефективності та якості роботи виробництва. Розвиток ринкових відносин підвищує відповідальність і самостійність підприємств усіх форм власності у виробленні управлінських рішень по забезпеченню ефективності їх виробничо-господарської діяльності. Дієвість цих рішень залежать від різноманітних факторів, які знаходяться в різному ступені взаємодії не тільки між собою, але і з кінцевими результатами виробництва.

Підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності є найголовнішим та найпершим завданням для будь-якого підприємства, але в той же час дане питання залишається проблемним і для всієї економічної науки.

На сучасному етапі господарювання практика вимагає розробки цілого комплексу питань, які пов'язані з особливостями вивчення окремих науково-теоретичних і практичних проблем підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності в умовах ринкових відносин. Заслуговує на увагу точка зору тих фахівців, які вважають за необхідне зосередити дослідження в галузі економіки підприємств на регіональних аспектах [21, с. 45].

Оскільки метою діяльності будь-якого підприємства є випуск певної продукції, виконання робіт або надання професійних послуг встановленого обсягу і якості та у визначені терміни, тому при встановленні масштабів виробництва слід виходити не тільки з народногосподарських та індивідуальних потреб у даній продукції, але і в необхідності враховувати досягнення максимального рівня її ефективності. Отже оцінка якості роботи підприємства перш за все здійснюється за допомогою визначення економічної ефективності вироблених товарів чи наданих послуг.Висока ефективність виробництва є необхідноюта вирішальною передумовою, яка сприяє систематичному розширеному відтворенню.

Ефективність виробництва є однією з основних категорій ринкової економіки, яка безпосередньо пов'язана з досягненням кінцевої мети розвитку виробництва в цілому та кожного підприємства окремо.

Результативність виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності є двозначним показником, з одного боку він показує кінцевий результат процесу виробництва, який відображає матеріалізований результат процесу виробництва, що вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах, з іншого боку — кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства або іншої інтеграційної структури як первинної автономного ланки економіки, що включає не тільки кількість виготовленої продукції, а також її споживчу вартість. Кінцевим результатом процесу виробничо-господарської діяльності підприємства за певний період часу є новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності виступає прибуток.

Фінансові ресурси для збільшення суми прибутку і рентабельностівизначаються напрямками господарювання підприємства. Керівників або менеджери повинні враховувати масштаби дії, визначати ефективні форми контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління. Основними резервами зростання прибутку від реалізації є: збільшення обсягу реалізації продукції,  зниження собівартості реалізованої продукції, поліпшення якості продукції [29, с. 82]. Збільшення обсягу реалізації продукції досягається за рахунок: зростання обсягу виробництва продукції, зменшення залишків готової продукції на кінець звітного періоду,  підвищення рівня цін (рис.3.1).

На   основі   результатів   дослідження   даного   підприємства   та   вчень

багатьох економістів, які внесли значний внесок у розробку проблеми формування а використання прибутку, а також наукових публікацій, статей українських та зарубіжних вчених, матеріалів наукових конференцій спробуємо визначити основні внутрішні та зовнішні фактори, які впливають на підвищення ефективності діяльності підприємства.

Рис.3.1 Резерви збільшення прибутку

Внутрішні фактори впливу на прибуток підприємстваце фактори, які залежать від діяльності підприємства: обсяг діяльності підприємства, стан та ефективність використання ресурсів підприємства, рівень доходів, рівень витрат, ефективність цінової та асортиментної політики.

Зовнішні фактори впливу на прибуток підприємстваце фактори, які не залежать від діяльності підприємства: державне регулювання цін в сучасних умовах на товари, які входять до споживчого кошика, подорожчання послуг інших галузей народного господарства, система оподаткування, зміна нормативних документів по кредитуванню, збільшення облікової ставки за користування кредитними, політика держави по формуванню доходів, відсутність індексації доходів населення залежно від темпів інфляції [46].

Загалом чинники від яких залежить рівень економічної ефективності підприємств можна класифікувати за декількома ознаками:

а) джерелами підвищення,до яких належить зростання продуктивності

праці, зниження  фондомісткості і матеріаломісткості продукції,   поліпшення

використання матеріальних ресурсів.

На мою думку, одним із головних джерел і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є самі працівники, до складу яких входять: керівники, менеджери, спеціалісти, робітники та всі інші люди які так чи інакше впливають на економічну роботу фірми. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюється діловим мотиваційним механізмом на підприємстві, підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

Важливим фактором також є методи роботи. Якщо на підприємстві переважають трудомісткі методи, це означає, що вони можуть бути досить перспективними і забезпечать зростання ефективності діяльності. Тому необхідно постійно вдосконалювати методи роботи, проводити аналіз стану робочих місць, а також здійснювати їх атестацію, проводити підвищення кваліфікації персоналу. В даному питанні можна використовувати досвід інших успішних підприємств.

Організація та стиль управління є дієвим чинником підвищення ефективності діяльності підприємства. Єдність колективу та правильне делегування повноважень забезпечують високу якість роботи та відповідний рівень ефективності господарської системи [11, с. 77-78]. Професійні якості та висока етика взаємовідносин між людьми формує стиль управління, від якого залежить в якій мірі будуть враховуватись зовнішні чинники зростання прибутку, так як будь-яка людина з радістю прийде на те підприємство, де їй надали послуги якісно та професійно, та більше не захоче йти туди, де з нею були непривітними та некомпетентними в її питанні.

б) напрямками вдосконалення виробництва: науково-технічний прогрес, модернізація застарілого обладнання, механізація і автоматизація виробництва, запровадження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці [18, с. 63]. Зниження матеріаломісткості та енергоємності   продукції,   раціональне  управління   запасами  також  мають

позитивний вплив на рівень ефективності підприємства.

Впровадження прогресивної автоматизованої технології мають найбільший вплив на рівень виробництва продукції. Продуктивність діючого устаткування також може давати позитивний результат, якщо буде забезпечено належний рівень ремонтного обслуговування оптимальних строків експлуатації.

Важливим напрямом вдосконалення є й самі товари чи послуги, їх якість і зовнішній вигляд, який повинен відповідати ціні, яку покупець готовий заплатити за той чи інший товар чи послугу відповідної якості. Однак для отримання ефективного результату цих заходів буде недостатньо.

Продукція чи послуги підприємства повинні з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт господарювання має стежити за організаційними та економічними перешкодами,які виникають в процесі діяльності та окремими стадіями маркетингових досліджень, і вчасно їх ліквідовувати.

в) місцем реалізації. До внутрішніх факторів належить мобільність, місце розташування й будівництво нових приміщень, та зовнішні, які включають в себе інфраструктуру, політику держави а структурні зміни в суспільстві.

Основними елементами впливу соціальної та економічної політики держави є практична діяльність влади, податкове законодавство, фінансові інструменти, економічні правила та нормативи, програми приватизації державних підприємств [20, с. 258]. Розвиток виробничо-господарської інфраструктури справляє безпосередній вплив на результативність підприємства.

Найважливішими змінами у структурі суспільства є склад та технічний рівень основних фондів, масштаб виробництва, склад персоналу за ознаками статі, віку та кваліфікації. Для того щоб всі ці чинники забезпечували зростання виробництва необхідно правильно їх використовувати.

Ефективність роботи підприємства значною мірою залежить від якостіуправлінських рішень, що стосуються використання одержаного прибутку. Приймаючи ці рішення, власники (менеджери) повинні всебічно зважити напрямки першочергових вкладень, фінансових ресурсів, виходячи з фінансового стану підприємства, рівня його матеріально-технічної бази, соціального розвитку колективу, можливостей прибуткового розміщення коштів на ринку цінних паперів, у грошово-кредитній сфері тощо.

В умовах ринкової економіки одержання прибутку є безпосередньою метою виробництва[44]. Прибуток створює визначені гарантії для подальшого існування підприємства, оскільки тільки його накопичення у виді різних резервних фондів допомагає переборювати наслідку ризику, зв’язаного з реалізацією товарів на ринку.

Основні напрями використання прибутку залежать від його потреб. А потреби в свою чергу базуються на ефективності діяльності.

Напрямки використання прибутку:

1. Фінансування розвитку матеріально-технічної бази підприємства(виробничий фонд), авансування основного капіталу. Потреба визначається на основі реального стану основних фондів підприємства, їх ліквідність та пригідність до експлуатації [33]. Цей напрям використання прибутку є досить ефективним, так як удосконалення технічного оснащення підприємства дозволить збільшити обсяги виробництва, швидкість та якість роботи.

Для досліджуваного в даній роботі дочірнього підприємства «Фабрика художніх виробів імені Богдана Хмельницького» з приводу використання коштів у даному напрямку можна порекомендувати наступне:

— будівництво нових сучасних цехів, в яких зможе розміститися нове устаткування;

— закупка нового обладнання, яке дасть змогу виробляти нові види продукції та задовольняти безмежні потреби населення;

— відповідне належне обслуговування техніки.

  1. Фінансуванняприростувласнихобіговихкоштів, авансування оборотного капіталу.Потребавизначається, виходячизвласних обігових

коштів та коштів, які необхідні для росту товарообігу.

Надлишок власних оборотних коштів створюється в підприємств у разі перевищення розмірів оборотних коштів понад визначені їх нормативи, необхідні для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в ресурсах.Він може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку; неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріальних цінностей від інших організацій; неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом, та ін. [9, с. 381].

Рекомендації для фабрики художніх виробів:

— створювати короткостроковий бізнес-план, в якому буде визначено основні напрямки, які потрібно удосконалити протягом певного періоду, в результаті чого збільшити випуск товарів, а відповідно й прибуток;

— вкладати кошти в інвестиційні проекти, які в майбутньому принесуть дохід, який потім можна використати на розвиток власного виробництва;

— відшукувати нові ефективні ринки збуту, за допомогою яких збільшувати товарообіг;

— вивчати попит на продукцію і визначати, які товари найбільше цікавлять покупців та задовольняти їх потреби.

3. Фінансовий резерв або фонд ризику (фонд регулювання цін). Потреба у формуванні резервного фонду може бути визначена як відсоток відрахувань від прибутку, передбачений статутом підприємства чи чинним законодавством, виходячи з фактичної потреби в коштах цього фонду в базовому періоді, планового зростання обсягу діяльності підприємства та зміни ступеня її ризикованості. Резерви — це матеріальні чи грошові запаси, що створюються на випадок необхідності. Ця частина матеріальних, фінансових ресурсів тимчасово виключена з обороту і слугує джерелом, з якого використовуються ресурсив разі крайньої необхідності [14, с. 105].

Держава не встановлює яких-небудь нормативів розподілу прибутку, але через порядок надання податкових пільг стимулює напрямок прибутку на капітальні вкладення виробничого і невиробничого характеру, на благодійні цілі, фінансування природоохоронних — заходів, витрат по змісту об’єктів і установ невиробничої сфери тощо.

В результаті дослідження дочірнього підприємства «Фабрика художніх виробів імені Богдана Хмельницького» було виявлено, що резервного фонду на даному підприємстві немає. Це означає, що існує значний ризик, в разі виникнення надзвичайної ситуації, поглиблення економічної кризи країни, знецінення грошової одиниці, оскільки коли необхідно буде фінансування для підтримки діяльності, для забезпечення ліквідності підприємства, воно не матиме достатньо коштів для цього. Отже, фабриці рекомендовано створити такий резервний фонд, який би можна було використати в разі виникнення непрогнозованої надзвичайної ситуації.

4. Кошти, спрямовані на погашення кредитів банку.Більшість суб’єктів підприємництва не може обійтися без кредитів, як короткострокових, так і довгострокових [42]. Кошти, які спрямовуються на виплату відсотків за користування кредитом та погашення самого кредиту має здійснюватися у точно визначені терміни.

На щастя, ДП «Фабрика художніх виробів імені Богдана Хмельницького» не має кредитів, тому прибуток, який залишається в його розпорядженні може бути використаний на більш ефективні напрямки, наприклад, на створення резервного фонду підприємства. Тому рекомендації будуть такі:

— продовжувати вести таку політику підприємства, без використання кредитів, так як під час кредиту суб’єкти господарської діяльності сплачують набагато більше коштів;

— заощаджені кошти на виплаті кредиту, використовувати на створення резервного фонду, який зменшить ризики підприємства;

5. Кошти,   спрямовані    на    соціальний    розвиток    та  заохочення

трудовогоколективу. Кошти фонду матеріального  заохочення, фонду соціально-культурних заходів і житлового будівництва, утворених на підприємствах і в організаціях,  не можуть бути вилучені без згоди трудового колективу. Ця сфера включає різного роду матеріальні виплати (як у грошовій, так і в натуральній формі) не тільки працівникам підприємства, а також і колишнім працівникам - пенсіонерам, ветеранам праці, особам похилого віку. У рамках соціальної діяльності в колективному договорі підприємства можуть передбачатися як різні види матеріального заохочення, так і додаткові соціальні виплати:

  1. оплата гарячого харчування працівникам підприємства;
  2. укладення договорів про додаткове медичне, оздоровче обслуговування працівників за рахунок коштів підприємства;
  3. індексація заробітку працівника в більш високих розмірах порівняно із законодавством;
  4. доплати за зниження норм праці для осіб із зниженою працездатністю, неповнолітніх, осіб передпенсійного віку;
  5. доплати за додаткові відпустки і скорочений робочий час працівникам, які поєднують роботу з навчанням;
  6. фінансування платного навчання працівників підприємства за рахунок коштів підприємства;
  7. оплата транспортних витрат і витрат на житло працівникам за рахунок коштів підприємства;
  8. виділення коштів профкому на культурні, спортивні й оздоровчі програми;
  9. виплата одноразової допомоги працівнику при виході на пенсію;
  10. встановлення заводської пенсії працівникам підприємств;
  11. додаткові виплати сім'ям з дітьми.

Потрібно особливо підкреслити роль трудового колективу у встановленніумовпраці.Передусім колективний договіробговорюється

на загальних зборахтрудовогоколективу, і лишепісляприйняття

позитивного рішення.Зазначені фінансування дають змогу значно покращити умови праці та відпочинку працівників трудового колективу, заохочують та спонукають їх до ще більш ефективної та високопродуктивноїроботи. Що ж до питань соціального розвитку, то вони вирішуються трудовим колективом за участю власника відповідно до статуту підприємства. Така норма існує, але практично не реалізується. На момент реєстрації підприємства, коли виробляється зміст статуту, ніякого трудового колективу ще не існує. А коли здійснюється набір працівників, тобто формується трудовий колектив, статут вже затверджений, і, звичайно ж, його права в розподілі прибутку щонайбільш мінімальні.

На основі проведеного дослідження фінансового стану ДП «Фабрика художніх виробів імені Богдана Хмельницького» ми побачили, що матеріальне заохочення працівникам в період економічного зростання регулярно виплачується, що сприяє збільшенню прибутку підприємства [50]. Оскільки працівники зацікавлені в отриманні премій, вони згоді працювати понаднормово, так як впевнені, що ця їх робота буде гідно оплачена.

Держава не встановлює яких-небудь нормативів розподілу прибутку, але через порядок надання податкових пільг стимулює напрямок прибутку на капітальні вкладення виробничого і невиробничого характеру, на благодійні цілі, фінансування природоохоронних — заходів, витрат по змісту об’єктів і установ невиробничої сфери тощо[31, с. 290].

Стосовно цього напрямку використання прибутку рекомендації будуть наступні: не зупинятися на досягнутих результатах, запроваджувати нові методи виробництва, які забезпечать ефективнішу роботу працівників, а відповідно і підвищать прибуток підприємства, та заробітну плату робітників.

Отже, підсумовуючи сказане можна зробити наступні висновки: критичний стан багатьох підприємств в Україні зумовлює необхідність вивчення шляхів покращення ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства та пошук резервів і можливостей щодо його подолання, оскільки від результатів фінансово-господарської діяльності кожного  підприємства  в  країні залежить  стан економіки  держави  й  рівень

добробуту населення.

3.2. Шляхи вдосконалення управління прибутком підприємства

Нинішня ситуація, що склалася на ринку потребує від підприємств економічно обізнаного, обґрунтованого та раціонального підходу до планування своєї господарської діяльності, до визначення засад фінансової, виробничої та соціальної політики, проведення аналітичних робіт.

На сьогоднішній день, для кожного підприємства прибуток являється найбільш значущим критерієм при веденні бізнесу. Стабілізація прибутку та пошук резервів його зростання є чи не найголовнішим завданням управлінців. З огляду на це, на кожному підприємстві необхідно систематично проводити аналіз формування, використання і розподілу прибутку, щоб знати величину прибутку, його складові частини і основні тенденції їх змін.

Кожне підприємство, керуючись законодавством, економічною термінологією та прийомами, підприємницькою логікою, повинно для себе визнати, що для ефективності ведення фінансової політики невід’ємним є повна максимізація отриманого ним прибутку.

Прибуток, по своїй суті, являється певним мірилом знань, вмінь, навичок та здатностей підприємця завоювати певне місце на ринку. Адже, керуючись величиною майбутнього доходу, підприємець ладен зробити все, що від нього залежатиме: буде шукати найкращу можливість як, де і кому продати свій товар (виконати роботи, надати послуги тощо).

Дослідження формування прибутку, рентабельності підприємства, валових доходів та витрат, є найважливішим чинником при прийнятті організаційних і господарсько-управлінських рішень, створення сприятливих умов для реалізації планів і програм по нарощуванню прибутку. Іншими словами підприємства повинні чітко уявляти резерви збільшення прибутку, від чого він залежить і які основні параметри[42].

Основнаметауправління прибутком підприємства — забезпечення зростання його суми і рівня, а також ефективний цього розподіл за напрямками економічного розвитку. Згідно з визначеною метою об’єктом управління виступають як формування прибутку підприємства, так і його розподіл[51].Проблема ефективності розподілу прибутку підприємствє однією з найбільш дискутованих у сфері фінансового менеджменту в останні роки.

Управління прибутком підприємства можна визначити як сукупність фінансово-правових та організаційно-технічних механізмів та методів прогнозування, планування та контролю доходів та витрат підприємства з метою забезпечення оптимального рівня рентабельності суб'єкта в довгостроковій перспективі, а також досягнення інших цілей корпоративної стратегії, та представляє собою процес розробки та прийняття управлінських рішень по всіх основних аспектах його формування, розподілу та використання на підприємстві. По мірі формування, прибуток підприємства розподіляють та використовують, зокрема спрямовують на роботи по створенню, освоєнню і впровадженню нової техніки; на удосконалення технології і організації виробництва; на модернізацію обладнання; покращення якості продукції; технічне переобладнання.

Подоланню проблем фінансово-господарської діяльності та управління фінансовим станом буде сприяти введення в практику і забезпечення дієвості механізму комплексного управління фінансовими показниками діяльності підприємств [34, с. 145].При цьому одним з головних завдань є підвищення точності, гнучкості та оперативності управління ними.

У цьому напрямку проводиться багато наукових досліджень,проте процес створення та використання методів моделювання при управлінні фінансовими показниками діяльності підприємств відбувається досить повільно.В першучергу,це відбувається через широке застосування адміністративних методів управління фінансово-господарською діяльністю на   більшості   вітчизняних     підприємств,    відсутність    єдиної    методики

управління та інструментарію моделювання фінансових показників.

Фінансовийстанпідприємстваєнайважливішоюхарактеристикоюйого

діловоїактивностіінадійності.Вінвизначаєконкурентоздатністьпідприємства,йогопотенціалуділовомуспівробітництві,єгарантомефективноїдіяльності,яксамогопідприємства,такійогопартнерів.

Важко переоцінити роль грамотного управління фінансовим станом  для сучасного підприємства будь-якої форми власності. Вміле розпорядження активами і пасивами, оперативне маневрування вільними ресурсами, своєчасне стягнення боргів є запорукою виживання підприємства в  умовах сучасного господарювання. [3, c. 60]

В економічній науці відсутній єдиний підхід до управління фінансовим станом підприємства. Науковий доробок з цього і суміжних питань можна умовно за основною суттю запропонованих науковцями рішень оділити на два основні напрямки: вдосконалення організації управління підприємством вцілому (в тому числі і фінансовим станом); вдосконалення інструментарію управління фінансами підприємства.

Метою управління фінансовими показниками діяльності підприємства є отримання ключових параметрів, які дають об'єктивну та всебічну оцінку його фінансово-господарської діяльності і фінансового стану, дозволяють визначити не лише конкретні шляхи покращення організації фінансової роботи на підприємстві, але й забезпечити інвестиційну привабливість та конкурентоспроможність на ринку.

На сьогоднішній день існує досить велика кількість класифікацій загроз фінансовій стійкості підприємства. Зовнішні загрози можуть проявлятися у таких несприятливих макроекономічних умовах, як: загальноекономічна ситуація в країні і регіоні, кризи; нестабільність нормативно- правової бази; нестабільність податкової, кредитної та страхової політик і т.д. До внутрішніх загроз відносять: загалом: слабке маркетингове опрацювання ринку; серйозні помилки в організації, збереження фінансових та матеріальних цінностей і т.д.

Вплив саме цих факторів є найвагомішим щодо діяльності  підприємства.

Тому при побудові системи стратегічного аналізу зовнішнього середовища на підприємстві необхідно створити підсистему регулярного моніторингу джерел, що становлять інтерес.

Аналіз причин фінансової нестабільності та слабких місць полягає в систематизації та оцінюванні причин фінансової кризи та наслідків їхнього впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Дослідження передумов виникнення фінансової нестабільності проводиться з метою їхньої локалізації та усунення. Виявлення симптомів кризи робиться на підставі аналізу слабких місць на підприємстві. Обмежувальні чинники (слабкі місця) можуть виявлятися в таких сферах:

Після встановлення факту кризового становища підприємства спеціальними службами необхідно прийняти рішення щодо санації підприємства. Основними критеріями оцінки ефективності проведеної санації є такі:

Подоланню проблем  фінансово-господарської діяльності та   управління   фінансовим станом буде сприяти введення в практику і забезпечення  дієвості механізму комплексного управління фінансовими показниками діяльності підприємств.  При цьому одним з   головних завдань є підвищення точності, гнучкості та   оперативності управління ними.

Слід зазначити, що  дослідження  управління  фінансовими показниками діяльності підприємств за традиційною схемою не дає повної, чіткої картини їх фінансово-економічного стану і саме тому постає необхідність проведення комплексного їх аналізу та створення його єдиної системи.

Заходи для вдосконалення управління фінансовою діяльністю підприємств поділяються на два напрямки:

1. Удосконалення інформаційної бази та модифікація і поглиблення аналізу та оцінки результативних показників. При цьому пропонується поєднати два види аналізу: статичний та динамічний.Першим кроком доудосконалення управління фінансовими показниками діяльності підприємств має бути зміна інформаційної бази.

Перш за все на даному етапі необхідно: обґрунтувати методологічні засад управління фінансовими показниками діяльності підприємств, визначити критерії обґрунтування фінансових показників діяльності підприємства; провести дослідження існуючої практики управління у розрізі головних показників фінансової діяльності та визначити шляхи для удосконалення управління фінансовими прибутком підприємства [52].

Статистичний аналіз - це процес вивчення та зіставлення отриманих цифрових даних між собою та з іншими даними, їх узагальнення. В аспекті, який ми розглядаємо, аналіз - це єдність пізнання та оцінки. Через систему ознак і характеристик у процесі пізнання дослідник отримує фактичні дані про правопорушення та державні заходи протидії їм. Оцінка ж вимагає зіставлення розрахованих статистичних показників з низкою інших даних для прийняття правильних управлінських рішень. Предмет статистичного аналізу - це сукупність якісних і кількісних характеристик явища, що вивчається, в їх єдності й розвитку.

Для аналізу зміни економічних явищ і процесів за певний період широко використовуютьсяряди динаміки. Рядом динаміки називають часову послідовність значень економічних показників. Це хронологічні (моментні) або часові (інтервальні) ряди значень показника, які дають змогу аналізувати особливості розвитку того чи того економічного явища.

Рядидинаміки можутьбутипобудовані за абсолютними, відносними

абосередніми величинами [3, с. 237-239].

Аналіз динамічних рядів уможливлює виявлення низки закономірностей і тенденцій, які виявляються в досліджуваному явищі. За допомогою рядів динаміки можна одержати такі дані:

Одержані дані дають змогу за необхідності прогнозувати характер зміни показника в майбутньому.

Використання даних методів аналізу дасть змогу отримати об’єктивну оцінку фінансового стану підприємств, тобто оцінити фінансово–економічний стан підприємства не на певну дату, а за певний проміжок часу.

2. Зміна значущості розрахункових показників – рентабельності, фінансової стійкості, платоспроможності.

Рентабельність – це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що є в наявності, в процесі виробництва і реалізації продукції[17, с. 300] .

Фірма рентабельна, якщо суми виторгу достатньо не тільки для сплати витрат на виробництво, але і для утворення прибутку. Таким чином, рентабельність характеризує ефективність роботи підприємства, дає уявлення про спроможність підприємства збільшувати свій капітал. На підприємстві, яке досліджувалося рівень рентабельності становив у 2013 році 8,8% та 20,1 % у 2014 році, що говорить про ефективність роюоти підприємства, так як рентабельність підвищилась за один рік на 11,3 %.

В результаті це дасть змогу взаємопов’язати та комплексно й системно оцінити фінансово-економічний стан підприємства.

Якщо показник рентабельності є недостатнім, необхідно вживати заходи щодо його збільшення, насамперед, потрібно скоротити всі витратні статті, а саме: зменшити транспортні витрати; налагодити систему збуту; підвищити продуктивність праці; підприємству необхідно скоротити витрати на виробництво та реалізацію продукції.

Для зростання ефективності управління фінансовими ресурсами доречно використовувати системний підхід до реалізації цілей (рис. 3.2.).

Рис. 3.2. Схема функціонування управління фінансовими ресурсами підприємств

Отже, аналізуючи наведену на рисунку 3.2. схему можна зробити висновок, що існує система взаємозв’язку управління фінансовими ресурсами з зовнішнім середовищем підприємства. У тісному взаємозв’язку знаходяться прогнозування фінансових результатів та встановлення стратегічних цілей, фінансового планування та оперативного управління фінансами,  встановлення фінансових критеріїв діяльності підприємства та контролюванням за досягненням та регулювання фінансових критеріїв. Зовнішнє середовище впливає на сутність підвищення ефективності процесу управління фінансовими ресурсами, кожен з описаних шляхів є зменшеною підсистемою дій щодо організації ефективної діяльності в умовах нестабільності.

На сьогоднішній день не можливо точно сказати, що компанії не приділяють уваги питанням забезпечення захисту фінансових інтересів. На багатьох підприємствах створені і функціонують служби внутрішнього контролю, спеціальної та економічної безпеки, підрозділи з управління ризиками, впроваджуються сучасні інформаційні системи, технології фінансового планування та прогнозування. Але кожна  з цих систем націлена на вирішення локальних завдань [5, с. 62].

В ході дослідження було визначено найбільш ефективний спосіб управління фінансовими ресурсами на основі впровадження системного підходу, що включає в себе створення керівництвом і власниками підприємств єдиних вимог і стандартів відносно всіх елементів системи управління підприємством та організації контролю їх виконання, розподіл сфер відповідальності за всім категоріями персоналу, встановлення нормативних значень показників фінансової стійкості.

Системний підхід характеризує загальну стратегію управління фінансовими ресурсами, яка крім сценарію функціонування компанії в так званих штатних умовах визначає і напрями дій керівництва в умовах нестабільної (кризової) ситуації, серед яких можна відзначити проведення моніторингу фінансового стану підприємства з метою раннього діагностування кризових явищ, а також постійну оцінку потенційних можливостей щодо подолання загрози фінансової кризи, виокремлення переліку заходів щодо запобігання загроз фінансовому стану підприємства та оцінку ефективності планованих заходів з точки зору нейтралізації негативних чинників і.т.д. [52].

На жаль, управління фінансовими ресурсами часто здійснюється в умовах відносно безперебійного функціонування бізнесу, коли використовується «реактивна» форма управління: прийняття управлінських рішень для реагування на поточні проблеми [4]. Для вирішення проблеми фінансової нестабільності підприємства необхідно розглянути основні етами  ефективного управління фінансовими ресурсами підприємств:

На сьогоднішній день, існує повноцінна система управління фінансовими ресурсами підприємства, які залежать від стадій їх кругообігу: трансформації фінансових ресурсів у капітал, розподілу джерел фінансових ресурсів, трансформації грошового капіталу у матеріально-продуктивну форму, реалізації вартісного еквівалента виготовленої продукції.

Отже, для деталізації процесу підвищення ефективності управління фінансовими ресурсами необхідно розробити повний механізм управління фінансовими ресурсами. Розроблений механізм є основною складовою фінансової стратегії підприємства. Можна зробити висновок, що для підвищення ефективності управління необхідно звертати увагу на систему факторів та важелів впливу на діяльність організації.

Виходячи з проведеного дослідження поетапна схема підвищення ефективності управління фінансовими ресурсами виглядає наступни чином:

1. Формулювання проблеми на підприємстві.

2. Збір даних.

3. Встановлення критеріїв ефективності.

4. Розробка ефективної фінансової стратегії

5. Впровадження механізму управління фінансовими ресурсами.

6. Оцінка результату реалізації стратегії.

Кожен із запропонованих етапів є важливим під час пошуку виходу з фінансової нестабільності підприємства. Та на кожному з них необхідно проводити моніторинг сучасного становища підприємства, аналізувати діяльність конкурентів  на ринку у певній галузі та приймати рішення щодо впровадження ефективної політики для підвищення ефективності господарської діяльності підприємства.

Досвід у використанні антикризового фінансового управління на підприємствах на сьогодні є і в Україні, але шляхи його удосконалення та розширення не розроблені на достатньому рівні. Завдяки теоретичному обґрунтуванню сутності та засад антикризового управління на підприємствах можна досягнути значних успіхів, але для цього необхідно використовувати систему методів та важелів для його реалізації.

Необхідність поліпшення ефективності управління, підвищення прибутковості праці, ефективності виробництва, конкурентоспроможності підприємства вимагає проведення реструктуризації підприємства [36]. Реструктуризація в широкому розумінні передбачає комплексність змін, а не зміну тільки однієї сфери функціонування; є постійним інструментом управління, а не реалізації одноразової цілі; може охоплювати майнові перетворення вона може бути спрямована на зміну; підлягає модифікації та коригуванню в ході реалізації. Вона може бути спрямована на зміну майна, структури виробничої програми, структури залученого капіталу, активів, доходів та витрат, структури персоналу, інформації або інших структур.

В умовах нестабільності сучасної світової економіки і, як наслідок, зростаючих загроз для бізнесу зростає потреба у наявності адекватної системи управління фінансовими ресурсами підприємства. Недостатня увага до проблем підвищення ефективності управління фінансовими ресурсами підприємства може призвести до того, що підприємство, навіть за умов високої рентабельності бізнесу, може стати неплатоспроможним [43]. На фоні світової фінансової кризи з’явилось багато нових і залишається багато невирішених.

Так як, оцінку фінансового стану об’єктивно здійснити можналишеза допомогою системи фінансових показників, що детально івсесторонньо характеризують діяльність підприємства. Саме тому,рекомендовано розробити певний перелік груп фінансових показників, які слід розглядати згідно тієї чи іншої мети аналізу [35, с. 542].

Виходячи з даних опрацьованих мною літературних джерел та фінансової звітності досліджуваного підприємства можна зробити висновок, що основним завданням суб’єктів господарювання є вдосконалення управління прибутком. Для цього необхідно постійно проводити аналіз та оцінку результатів фінансової діяльності, на основі яких керівник підприємства зможе прийняти правильне рішення щодо напрямів використання прибутку та розробити план управління доходами на короткостроковий період. Це матиме позитивний вплив на економічні результати діяльності підприємства в майбутньому.

Побудова ефективної системи управління фінансовими ресурсами під час кризових явищ неможлива без розробки фінансової стратегії та її адаптації відповідно до змін зовнішнього середовища. Шляхи реалізації завдань управління фінансовими ресурсами мають визначатися фінансовою політикою підприємства залежно від конкретних умов та особливостей діяльності кожного суб’єкта господарювання.

Отже, основними шляхами покращення структури формування та розподілу прибутку підприємства є визначення пріоритетного напрямку використання прибутку, що зумовить майбутній розвиток підприємства, проведення економічного аналізу динаміки та факторів отриманого прибутку, виявлення резервів, що буде сприяти максимізації прибутку, а також ефективному плануванню формування, розподілу та використання прибутку на наступні періоди.

ВИСНОВОК

В ході даної дипломної роботи був проведений аналіз процесу формування, розподілу й використання прибутку на підприємстві та досліджено проблеми організації управління прибутком суб’єктами господарювання, які виникають в процесі фінансово-господарської діяльності. В результаті розгляду теоретичних та практичних питань щодо фінансового менеджменту управління фінансовими результатами підприємства було розроблено практичні рекомендації щодо вдосконалення процесів формування, планування та розподілі прибутку в умовах ринкових відносин нащодо удосконалення формування та використання прибутку на підприємствіДП «Фабрика художніх виробів імені Богдана Хмельницького».

Отже, головну роль в системі економічних показників відіграє прибуток — це показник, який відображає кінцевий фінансовий результат, що характеризує виробничо-господарську діяльність всього підприємства та становить основу економічного розвитку підприємства.

Зростання прибутку значною мірою визначає темпи економічного розвитку країни, окремих регіонів, збільшення суспільного багатства і підвищення життєвого рівня населення. Чинниками, що впливають на фінансові результати у різних галузях економіки, можуть бути: діючий порядок формування та використання прибутку підприємств, зміни обсягів виробництва в галузі, ефективність фінансового менеджменту підприємств, тощо.

Стосовно основних питань роботи на основі отриманих результатів дослідження підприємства, можна зробити наступні висновки:

Реалізація цих рекомендацій на практиці значно підвищить результати фінансової діяльності підприємства та виведе його на новий рівень.

Фінансові ресурси для збільшення прибутку та ефективності його розподілу визначаються напрямками господарювання підприємства. Керівників повинні враховувати масштаби дії, визначати ефективні форми контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління.

Отже, основними напрямками вдосконалення механізму формування і використання прибутку на ДП «Фабрика художніх виробів імені Богдана Хмельницького» можна визначити такі:

Отже, основними шляхами покращення структури формування та розподілу прибутку підприємства є визначення пріоритетного напрямку використання прибутку, що зумовить майбутній розвиток підприємства.

ДОДАТКИ

Додаток А

Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва за 2010 р.

Продовження додатку А

Додаток Б

Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва за 2011 р.

Продовження додатку Б

Додаток В

Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва за 2012 р.

Продовження додатку В

Додаток Г

Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва за 2013 р.

Продовження додатку Г

Додаток Д

Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва за 2014 р.

Продовження додатку Д

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Бойчик І. М. Економіка підприємства: навч. посіб. / І. М. Бойчик. - К.: Атіка, 2012. - 543 с.і
  2. Величко В. В. Економіка підприємства: навчальний посібник Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. / В. В. Величко - Х. - ХНАМГ -2010. - 169 с.
  3. Гринчуцький В. І. Економіка підприємства. 2-ге видання. Навчальний посібник / В. І. Гринчуцький - К.: Центр учбової літератури, 2012, - 304с.
  4. Гура Н.О.Облік видів економічної діяльності: підручник / Н. О. Гура. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 392 с.
  5. Давидова Г.М.Облікова політика: навчальний посібник / Г. М. Давидова. - К.: Знання, 2010. - 479 с.
  6. Джур О. Є. Економіка високотехнологічних підприємств: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. / О. Є. Джур. - Дніпропетр. нац. ун-т ім. О. Гончара. - Дн-ськ: Арт-Прес, 2010. - 319 с.
  7. Дробязко С. І. Облік та оподаткування підприємств малого бізнесу: навчальний посібник для студ. вищ. навч. закл.. / С. І. Дробязко - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 414 с.
  8. Іванілов О. С. Економіка підприємства: підручник.2-е вид. / О. С. Іванілов - К. : Центр учбової літератури.2011. - 728 с.
  9. Іванова В. В. Планування і контроль на підприємстві: навч. посібник / В. В. Іванова. - Суми : Університетська книга, 2011. - 443 с.
  10. Карлін М. І. Правові основи підприємництва: Навч. посіб. 2-е вид., випр. і доповн. / М.І. Карлін - К.: Кондор, 2011. - 368 с.
  11. Козак Ю. Г.Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: кредитно-модульний курс: навчальний посібник / Ю. Г. Козак. - 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 288 с.
  12. Коробов М. Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємства / М. Я. Коробов. - К. : Знання, 2010. - 276 с.
  13. Крупельницька І. Г.   Звітність    підприємств:   навчальний  посібник

для  вищої  школи / І. Г. Крупельницька - К.: Центр  учбової  літератури, 2012. - 232 с.

  1. Кужельний М.В.Організація обліку: підручник / М. В. Кужельний, С. О. Левицька. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 352 с.
  2. Лень С.В.Фінансовий облік: навчальний посібник / В. С. Лень. - К.: Академія, 2011. - 608 с.
  3. Маслак О. І. Економіка промислового підприємства. Навчальний посібник / О. І. Маслак -  К. : Центр учбової літератури. 2011. -  172 с.
  4. Меглаперідзе А. С.Фінанси: навчальний посібник / А. С. Меглаперідзе. - К.: Центр учбової літератури, 2013. - 419 с.
  5. Петрович Й.М. Економіка виробничого підприємства: навч. посіб. / Й. М. Петрович. - К. : Знання, 2010. - 490 с.
  6. Примак Т. О. Економіка підприємства: навч. посіб. / Т. О. Примак. -  К.: Вікар, 2011. - 580 с.
  7. Тюріна Н. М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник / Н. М. Тюріна. - К.: Центр учбової літератури, 2013. - 408 с.
  8. Хмурова В. В. Менеджмент підприємницької дяльності: навч. посібник / В. В. Хмурова. - Київ. нац. ун-т технологій та дизайну. - К.: Центр учбової літератури, 2013. -  284 с.
  9. Гетьман О. О. Економіка підприємства: навчальний посібник / О. О. Гетьман, В. М. Шаповал. - 2-ге вид. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 488 с.
  10. Гой І. В., Основи підприємницької діяльності: Навч.-методичний посібник / І. В. Гой, Т.П. Смелянська. - Хмельницький, 2012. - 45 с.
  11. Довбенко В. І. Потенціал і розвиток підприємства: навчальний посібник / В. І. Довбенко, В. М. Мельник. - Львів : Львівська політехніка, 2010. - 232 с.
  12. Єрмошенко М. М. Аналіз і оцінка інвестиційних проектів: Навч. посібник 2-ге вид.  /  М. М. Єрмошенко,   Плужников І. О. – К.:   Національна

академія управління, 2009. - 156 с.

  1. Жигалов В. Т. Основи менеджменту і управлінської діяльності / В. Т.Жигалов, Л. М. Шимановська.-К.: Вища шк., 2010.-223 с.
  2. Кравчук О. М. Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва: навч. посібник / О. М. Кравчук, В. П. Лещук. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 504 с.
  3. Череп А. В. Стратегічне планування і управління: навчальний посібник / А. В. Череп, А. В. Сучков. - К.: Кондор, 2011. - 334с.
  4. Березін О. В. Економіка підприємства: Навчальний посібник / Березін О. В., Березіна Л. М., Бутенко Н. В.- К.: Знання, 2009. - 390 с.
  5. Березін О. В. Управління потенціалом підприємства: навч. посібник / О. В. Березін, С. Т. Дуда, Н. Г. Міценко. - Львів : Магнолія - 2006,   2011. - 308 с.
  6. Войнаренко М.П.Міжнародні стандарти фінансової звітності та аудиту: навчальний посібник / М.П. Войнаренко, Н.А. Пономарьова, О.В. Замазій. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 488 с.
  7. Гринчуцький В. І. Економіка підприємства: Навчальний посібник / В. І. Гринчуцький, Е.Т. Карапетян, Б.В. Погріщук. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 304 с.
  8. Новак В. О.Організаційна поведінка.Підручник / В. О. Новак, Т. Л. Мостенська, К. М. Ільєнко.- К.: Кондор-Видавництво, 2013. -  498с.
  9. Хомяков В. І. Потенціал і розвиток підприємства: навч. посібник / В. І. Хомяков, В. М. Бєлінська, О. В. Федоренко. - К. : Кондор, 2011. - 432 с.
  10. Мостенська Т. ЛМенеджмент.Підручник:2-ге видання / Т. Л. Мостенська, М.Г. Луцький, О. В. Ільєнко, В. О. Новак- К.: Кондор-Видавництво, 2012. - 758с.
  11. Cкібіцька Л. І.Антикризовий   менеджмент:   Навчальний   посібник  для  студентів  економічних  вузів / В. В. Матвєєв,  В. І.  Щелкунов,

С. М Подрєза.-К.: Центр учбової літератури, 2014.-580 с.

  1. Шило В. П. Фінанси підприємств: теорет.-практ.посіб. / В. П.Шило,

Шило, С. Б. Ільїна, С.С.Боровська, В.В.Барабанові. -К.: ВД „Професіонал”, 2012. -288 с.

  1. Економічна діагностика. Практикум/[Костенко Т.Д., Герасимов А. А., Рижиков В.С., Добикіна О.К., Касьянюк С.В.] - К: ЦУЛ, 2008 . - 186 с.
  2. Фінанси підприємств: підручник / [А. М. Поддєрьогін, М.Д.Білик, Л.Д.Буряк та ін. ]: кер. кол. авт. і наук. ред. проф. А.М.Поддєрьогін. - К.: КНЕУ, 2012. - 546 с.
  3. Зінченко О. А. Нормативний метод визначення якості прибутку підприємства / О. А. Зінченко // Актуальні проблеми економіки. - 2011. - № 3. - С. 110-114.
  4. Кривицька О. Р. Планування прибутку підприємства / О. Р. Кривицька // Фінанси України.-2009, №6- С.12-16.
  5. Лаврененко В. В. Концепція ключових показників ефективності (KPI) в управлінні підприємствами / В. В. Лаврененко // Стратегія економічного розвитку України. - 2010 - Вип. 26-27. - с. 151-156.
  6. Лутчин Н .П., Карпова Я. Ю. Наукові підходи до визначення і структури товарного ринку / Н. П. Лутчин, Я. Ю. Карпова // Актуальні проблеми економіки. - 2011. - № 3 (117). - С. 63.
  7. Ляпіна Н. С. Теоретико - методичні підходи до визначення прибутковості / Н. С. Ляпіна // Держава та регіони. - 2010. - № 3. - С. 96-100.
  8. Олександренко І. В. Методичні підходи до діагностики ефективності діяльності підприємства/ І. В.Олександренко // Економічний форум. - 2013. - № 4. - с. 125 - 135.
  9. Осацька Ю. Є. Проблеми функціонування суб’єктів інфраструктури товарного ринку в ринковій економіці / Ю. Є. Осацька// Економічний форум. - 2011. - № 48/2. - С. 44.
  10. Турило А. М. Теоретико-методичні засади визначення фінансової

ефективності  на  підприємстві  /  А. М. Турило  //  Фінанси  України. - 2010. -

2010. - № 11. - С. 87-92.

  1. Ушеренко С. В. Прибутковість підприємства: теоретичні основи дослідження / С. В. Ушеренко // Формування ринкових відносин. - 2010. - № 12. - С. 144-147.
  2. Шмиголь Н. М. Аналіз методів формування доходів підприємства в ринковій економіці / Н. М. Шмиголь // Держава та регіони. - 2010. - № 2. - С. 233-236.
  3. Скібіцький О. М.Управління людським потенціалом: персонал, психологія, мотивація, відповідальність: [монографія] / О. М. Скібіцький. -К.:ТОВ «Три-К», 2013.-582 с.
  4. Положення про типовий бізнес-план [Електронний ресурс]: наказ Фонду Держ. майна України від 26 трав. 2004 р. № 301. Режим доступу:http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/REG461.html.
  5. Ясінський І. А. Шляхи удосконалення формування і використання прибутку підприємства / Ясінський І.А. // Вінницький соціально - економічний інститут ВМУРол «Україна», - 2012 // [Електронний ресурс]: Режим доступу:http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=13707.
  6. Закон України «Про підприємництво» від 07.02.1991 № 698-XII - ВР (з відповідним змінами і доп. від 12.02.2015р. № 191-VIII) [Електронний ресурс]: - Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/698-12.
  7. Закон України  «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (з відповідним змінами і доповненнями   від 22.12.2010,  № 28)  [Електронний ресурс]:    -      Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/334/94-%D0%B2%D1%80.
  8. Господарський кодекс України від 16.01.2003 №436-ІV-ВР (з відповідним змінами і доп. від 09.04.2015, №310-VIII) [Електронний ресурс]: - Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/436-15.
  9. Фабриці художніх виробів Антоніна Халдей віддала кращі роки життя /В. Лоха, канд. іст. наук  //“Вісник Переяславщини”  - 2013. // [Електронний ресурс ]: Режим доступу:http://visnik-press.com.ua/?p=7911.
  10. Артіль  “Текстильекспорт”  об’єднувала   вишивальниць   Переяслава

щедовійни/ЛеонідМІЛЮТІН//“ВісникПереяславщини”  - 2014.

// [Електронний ресурс ]: Режим доступу: http://visnik-press.com.ua/?p=9855.

  1. Статут ДП «Фабрика імені Богдана Хмельницького» ВАТ «Укрхудожпром» зареєстрований виконкомом Переяслав-Хмельницької міської Ради «06» грудня 2001 року та затвердженого загальними зборами акціонерів ВАТ «Укрхудожпром» протоколом зборів №3 від «09» жовтня 2001 року.




Похожие работы, которые могут быть Вам интерестны.

1. Аналіз використання кадрового потенціалу підприємства

2. Аналіз матеріальних ресурсів підприємства та ефективності їх використання

3. Аналіз методів розрахунку забруднення атмосфери від джерел компресорних станцій магістральних газопроводів

4. Оборотні засоби підприємства та ефективність їх використання

5. Аналіз зовнішнього середовища підприємства

6. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

7. Формування логістичного менеджменту в управлінні підприємства

8. Обґрунтування рекомендацій з вдосконалення планування й організації використання економічного потенціалу підприємства

9. Напрями покращення процесів формування і ефективності використання трудових ресурсів у сільськогосподарських підприємствах

10. Формування конкурентних переваг підприємства сфери послуг